
У Дніпрі відкрився магазин Територія мінімальних цін


Співзасновник Холдингу емоцій !FEST Андрій Худо про ресторани мережі, складнощі бізнесу, закриття закладу “Дім легенд”, зарплатню офіціантів і подальші плани.
Цей текст доступний також російською мовою
Власник львівського “Холдингу емоцій”, в який входять Криївка, П’яна вишня, Львівські пляцки, Вовчок та інші, Андрій Худо розповів порталу Экономическая Правда, коли в Києві відкриється Реберня, та як місто Лева конкурує за туристів з європейськими містами. RAU публікує найцікавіше.
Київ достатньо складний. Нам затримали більш ніж на півроку введення в експлуатацію будинку, у якому ми маємо відкрити Реберню. Це будинок на Андріївському узвозі біля Львівської майстерні шоколаду. У нас там буде така собі львівська амбасада.
У Чернівцях аналогічний заклад ми відкрили у квітні. В Києві розглядаємо ще одне місце під Реберню.
Понад сто (закладів, – прим.). Активно працюємо за кордоном. П’яна вишня, наприклад, пішла у Варшаві, у Кракові — вже дві, буде у Вроцлаві. Це наш камбек у Польщу після невдалого запуску Львівської майстерні шоколаду.
Поляки люблять вишнівку, “потусити”. Це видно по їх туристах. Молодняк польський часто приїжджає. Вони стали більше заробляти, їм до Львова “по кайфу” приїхати і витратити гроші. Вони люблять у нас “козу поводити” (пройтися по барах, – ЕП).
Франшиза для П’яної вишні коштує $15 000. Для цього закладу не потрібне велике приміщення. Таким форматом займатися простіше, ніж відкривати Львівські пляцки. Для кав’ярні треба шукати постачальників, кухарів, офіціантів, переживати за вартість оренди…
Люди зараз, особливо молодше покоління, хочуть легкого, великого і швидкого заробітку. Вони не дуже хочуть брати на себе відповідальність.
У Львові всі заклади — це наш власний бізнес. Але по Україні понад 70% закладів працюють за франшизою. Крім того, ми практикуємо не лише продаж франшиз, а й партнерство за деякими бізнес-проектами. Тобто в деяких франшизних проектах ми інвестуємо від 51% у статутний капітал компанії. На місці маємо операційного партнера, який буде пильнувати бізнес, бо він теж поклав туди свої гроші.
Це основний принцип інвестування. Коли ти розглядаєш будь-який проект, ти маєш покласти свої гроші, чимось ризикувати, щоб воно стало тобі цінним.
Коли ми залучаємо франшизних партнерів, то робимо це на довірі. Якщо ти не довіряєш, то нема чого починати бізнес. Ми не шукаємо інвесторів. Ми шукаємо людей, які хочуть займатися цим бізнесом і тратити на це свої час і життя.
Для нас цей випадок став дуже великим “челенджем”. Ніколи у таких речах не можна зловтішатися, тому що кожен бізнес має ризики.
Звичайно, випадок з отруєнням дуже сильно по нас вдарив. Після цього ми багато чого змінювали в нашій мережі. У себе в холдингу ми створили посади санітарних інспекторів, які контролюють якість їжі. Крім того, ми придбали обладнання для мобільної лабораторії, що дозволяє самим проводити тестові перевірки.
Основна причина таких ситуацій — людський фактор, проте ми додатково посилили контроль температурних режимів при приготуванні їжі та контроль якості продуктів при надходженні до ресторанів.
На жаль, в Україні не працює інститут медоглядів, бо довідку можна просто купити. Хтось може хворим прийти на роботу і не повідомити про це. Гігієна — банальний фактор, але за ним постійно треба пильнувати.
Офіціанти заробляють відсоток від продажу. Рекорд 2019 року був у “Реберні під Арсеналом” в піковий місяць. Людина заробила 40 000 грн з чайовими, але вона має працювати нон-стоп і дуже добре обслуговувати. Крім того, це питання популярності закладу і потоку людей.
Пасивний офіціант може заробити і 4000 грн.
Оформлення дозволів на роботу в будинку, який належать до культурної спадщини ЮНЕСКО, — це купа проблем. От візьми будь-який будинок і піди зроби проект. Думаю, що в Києві те саме. Ти зразу стикнешся з усіма принадами ведення бізнесу в Україні.
Так, фірму можна зареєструвати за 24 години, але це вже must be, про це навіть ніхто говорити не має. А ти зроби дозвіл на роботу в будинку з культурної спадщини ЮНЕСКО, навіть якщо він розвалюється. Ти матимеш відносини з такою прекрасною установою як Міністерство культури. Крім того, окремо стоїть ще ДАБІ України…
На ринку гуляють дуже агресивні ставки, є далеко за $100 за метр. Якщо говорити про нашу бізнес-модель, то з кожним орендодавцем, якого я теж вважаю партнером, ми підписуємо договір оренди на десять років у гривні. У нас гривневий бізнес і ми не отримуємо дохід в доларах. Орендні ставки індексуємо щорічно на рівень інфляції. По більшості закладів у Львові ми викупили приміщення.
Коли ми починали бізнес, то підписували орендні договори на десять років. Я думав, що це так багато, що за цей час заклад окупиш не раз. Проте ми в бізнесі 12 років, у нас закінчуються десятирічні контракти. Це означає, що за якимись договорами ти домовляєшся повторно, а з якимись партнерами прощаєшся.
Ресторан “Дім легенд” у Львові.
Ми купили ресторан у ратуші під ще один “солодкий” проект. Біля ратуші у нас будуть майданчики з окремим форматом, який ми думаємо запропонувати людям.
Пошту на Друкарській хотів би перетворити на щось цікавіше і більш прибуткове. Перезапустили Дзиґу. У нас в холдингу 20 різних проектів в роботі.
Київ — пріоритетне місто, там наші формати добре сприймають і люблять. Колишніх львів’ян у Києві багато, тому шукати партнерів для франшизи найлегше.
Інший фокус інтересів — Харків, Дніпро, Одеса. Там вища купівельна спроможність у людей і більший попит. Ми бачимо потенціал у Чернівцях, це достатньо туристичне місто. Треба об’єднувати креативні й активні класи таких міст і “промоутити” себе за кордоном. Навіть Львів має питання з “промоушном” за кордоном.
Ми наївно думаємо, ща за кордоном про нас знають, але це зовсім не так.
Читайте також
!FEST відкриє в Києві триповерховий ресторан Реберня і бар П’яна вишня