Підробки на маркетплейсах: досвід ЄС та ситуація в Україні

Хто несе відповідальність за продаж підробок, як карають винних на Заході і як справи йдуть в Україні.

Цей текст доступний російською мовою

Між виробником товару і покупцем завжди стоїть магазин. Раніше це був традиційний магазин з вітриною і продавцями, а ще раніше – ринок. Тепер торгівля переїхала в онлайн. eBay, Aliexpress, OLX і Prom.ua – це вітрини, де будь-хто може виставити свій товар перед мільйонами покупців. Але послугами майданчиків користуються не тільки добросовісні підприємці, а й продавці підробок. Інтернет – ідеальне місце, щоб продавати контрафактні товари, залишаючись непоміченим.

У цій грі чотири учасники: власник бренду, продавець підробок, покупець товару і власник онлайн-майданчику, де зустрічаються продавець і покупець. Чи повинен власник сайту сприяти власнику бренду в захисті споживача від підробок або нести відповідальність за порушення?

Всі ці питання піднімає в своїй колонці для AIN.UA юрист Іларіон Томаров.

Маркетплейси ні при чому?

Коли мова йде про майданчик з мільйонами оголошень, серед яких є й оригінальні товари, і підробки, не можна просто взяти і заблокувати весь сайт. Самі майданчики формально не порушують права на торговельну марку, але висвітлюють технічну можливість, а значить можуть припинити порушення.

В Євросоюзі застосували відомий американський підхід «safe harbor»: інформаційний посередник (яким є онлайн-майданчик) звільнений від відповідальності за порушення торгової марки, якщо він виконав дві умови:

1. Є можливість подати скаргу на порушення.
2. Він реагує на скарги: видаляє або блокує контент, який порушує права (надає дані про порушника).

Як «save harbor» працює на практиці: досвід ЄС

У справі L’Oréal vs eBay C-324/09 (2011) Європейський суд справедливості з’ясував, чи порушує онлайн-майданчик права на торговельну марку, якщо на ній розміщені контрафактні товари.
eBay захищався статтею 14 Директиви про електронну комерцію 2000/31 / EC, яка звільняє власника сайту від відповідальності за порушення торгових марок, якщо на сайті виконані обидві умови «safe harbor».

Інтернет-платформа не звільняється від відповідальності, якщо вона зіграла активну роль в здійсненні порушення.

Наприклад, просувала або рекламувала оголошення контрафакту на сайті. Якщо власник сайту-майданчику не здійснював активних дій, але йому повідомили, що оголошення порушує права на ТМ, при цьому він не вчинив жодних дій щодо його видалення/блокування, «safe harbor» його не захищає.

Суди можуть зобов’язати власника інтернет-майданчику припинити порушення (видалити оголошення, заблокувати аккаунт продавця), а також вжити заходів для запобігання порушенням у майбутньому. У цьому рішенні суд не роз’яснив, що саме посередники повинні зробити, щоб превентивно боротися з продажем підробок.

Як боротися з підробками в Україні

Для українського споживача, який купив підробку в онлайні, є три сценарія:

1. поскаржитися в службу по захисту прав споживачів;
2. самостійно подати скаргу через маркетплейс, щоб він розібрався і покарав нечесного продавця;
3. повідомити власника бренду або офіційного імпортера про точку продажу контрафакту.

Розберемо кожен.

(Не) захист прав споживачів

Продавати фальсифіковану продукцію забороняє Закон України «Про захист прав споживачів» (ч. 4 ст. 6). Місцевий орган із захисту прав споживачів може заборонити підприємцю продавати фальсифіковану продукцію.

Для цього потрібно подати скаргу і навести докази покупки. Службовці можуть відібрати зразки, щоб провести експертизу і встановити, що товар фальсифікований. Однак на цьому часто все закінчується і ось чому.

Якщо оголошення розмістив громадянин без статусу підприємця, онлайн-майданчик частіше за все не буде вимагати документи, що підтверджують його статус. Торговець контрафактом вибере цей варіант і вкаже про себе недостовірні відомості. Якщо не встановлено особу порушника, орган із захисту прав споживачів не зможе його покарати.

Скарга маркетплейсу

Онлайн-майданчики, як правило, дають можливість поскаржитися на продавця, адже вони володіють найефективнішим методом протидії торгівлі підробками. Але будемо чесними – єдине, що по-справжньому стримує від активної боротьби: втрата доходу від реклами, яку купують торговці контрафактним товаром.

Проактивний підхід світового лідера e-commerce виглядає так: 28 лютого 2019 року Amazon оголосив про запуск Project Zero для боротьби з контрафактом. Його функціонал дозволить брендам самостійно автоматизувати видалення оголошень про продаж підробок.

Це свого роду відповідь на запущену Alibaba під тиском американських fashion і luxury брендів Intellectual Property Joint-Force System, яка через пару років отримала схвальні відгуки.

Скарга бренду

Поки українському споживачеві найефективніше повідомити улюбленому бренду про куплену підробку безпосередньо. На офіційному сайті бренду найчастіше є форма зворотного зв’язку, іноді – спеціальний контакт для інформації про продаж підробок. Якщо складно знайти сайт, використовуйте соціальні мережі. Більшість брендів є в Instagram, де передплатник може написати про покупку контрафакту.

Бренд реагує або ігнорує (наприклад, тому що витрати на переслідування порушника набагато вище, ніж збиток від його діяльності). Звичайний сценарій реакції на продаж підробки виглядає так: представники бренду зв’язуються з передплатником і дізнаються подробиці, потім наймають місцевих юристів, щоб зібрати докази порушення, оцінити збиток і подати позов до суду і звернутися в поліцію.

Як “safe harbor” працює в Україні

Найчастіше український інтернет-майданчик в разі претензій від власника торгової марки не надає дані про порушника і не поспішає блокувати оголошення і аккаунт.

Якщо власник сайту виявився в ролі відповідача – він захищається умовами використання сайту, де відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності перекладена на людину, яка опублікувала оголошення про продаж контрафакту.

Але якщо власник сайту отримує прибуток від того, що сприяє клієнту порушувати права власника бренду, хіба не повинен він припинити такі дії?

З 2015 року в Законі України «Про електронну комерцію» є норма: постачальник послуг не несе відповідальність за зміст інформації та за заподіяну шкоду, якщо виконані умови «safe harbor».

Проблема в тому, що більшість учасників ринку e-commerce в Україні просто не вказують на сайті дані про продавця товару. Про яке дотримання «safe harbor» може йти мова?

З вересня 2017 року набула чинності Угода про Асоціацію України і ЄС, де цілий розділ присвячений відповідальності інформаційних посередників за порушення прав інтелектуальної власності в інтернеті. У березні 2019 року закінчується термін для імплементації цих вимог до законодавства України (ми поки не помітили навіть законопроекту).

Як показує практика США і ЄС, поки не пройде хоча б один гучний судовий процес, де з онлайн-майданчика, який ігнорує скарги власника авторських прав на торгівлю контрафактним товаром, стягнуть збитки як зі звичайного порушника, ніхто добровільно не почне сприяти захисту споживачів від підробок.

Лідерам української електронної комерції варто звернути увагу на заходи, що вживаються закордонними майданчиками для протидії торгівлі підробками:

• ідентифікувати осіб не тільки для комерційних оголошень, а також для реклами і для груп товарів з високим ризиком (наприклад, алкоголь);
• швидко відповідати на скарги про порушення торгових марок блокуючи оголошення, а в разі повторних скарг – закривати акаунт;
• надавати власникам брендів інформацію про осіб, які продають підробки.

Читайте також –

Тест-драйв: які українські інтернет-магазини і як порушують закони