Ринок праці в Україні: прогнози та перспективи від директора аналітичного центру EasyBusiness

В ході RAU HR Conference директор аналітичного центру EasyBusiness, партнер міжнародної консалтингової компанії Civitta Дмитро Ливч розказав про поточний стан ринку праці в Україні та можливі сценарії його впливу на економіку країни у найближчі роки.

У своїй презентації «Людський капітал України: поточний стан, міграційні процеси, виклики, можливі рішення» Дмитро Ливч представив стан і динаміку змін людського капіталу України в порівнянні з країнами Центральної та Східної Європи, а також показавши вплив міграції населення й спричинені ним наслідки. Також експерт дав свою оцінку впливу війни на всі складові людського капіталу в коротко- та довгостроковій перспективі, зокрема, на середню продуктивність праці та чисельність населення. RAU представляє основні тези його виступу.

Оцінка стану людського капіталу

Є пряма кореляція з індексом розвитку людського капіталу та ВВП країни в межах усіх груп населення з різним рівнем доходу. Відповідно, чим більший розвиток людського капіталу, тим більший валовий національний дохід (ВНД) на душу населення. Грубо кажучи, кожен житель країни отримує більше грошей.

Хоча Україна й відноситься до країн з високим розвитком людського капіталу, вона ще не знайшла відповідні інструменти конвертації цього потенціалу в високі показники економічного зростання.

Орієнтуватися варто на сусідні країни Центрально-Східної Європи (Польща, Румунія, Чехія, Словаччина тощо), з наступним тяжінням до економічних результатів більш розвинених країн на кшталт Німеччини та США. Основним завданням має бути примноження людського капіталу, його розвиток і конвертація існуючого потенціалу в економічне зростання.

Фактори впливу на продуктивність

Головним базовим фактором, який впливає на продуктивність людського капіталу, є рівень освіти. Мова йде не лише про кількість виданих дипломів про вищу чи спеціальну освіту, а взагалі про покращення якості освіти населення в цілому. Для категорії людей робочого віку важливим також є рівень медичного обслуговування та загалом умови життя (в тому числі безпека та культурне середовище), оскільки Україна тепер конкурує за робочу силу з іншими країнами. Врешті-решт цей фактор впливає на кількість років можливої продуктивної праці. Для тих, хто може працювати, важливим фактором є урядова політика, яка напряму впливає на економічну активність населення.

Власне для тих, хто має роботу, поєднання навичок і знань з наявними можливостями працювати якраз і створює передумови для збільшення економічного виробництва. Задача влади та бізнесу – створити або розширити такі можливості. Саме це є найбільшим викликом, оскільки наразі багато українців стали емігрантами, а частина робочої сили була релокована в інші регіони країни, що створило певні дисбаланси на ринку праці. Тобто немає ідеального поєднання навичок та знань персоналу з наявними можливостями роботи.

Оцінка втрат через війну

На початку 2023 року Світовий банк в партнерстві з ЄС, КМУ та ООН випустив звіт під назвою «Швидка оцінка завданої шкоди та потреб на відновлення в Україні». В ньому експерти оцінили вплив повномасштабних воєнних дій в Україні на сфери освіти, охорони здоров’я, соціальну та економічну складові людського капіталу. Зокрема, тільки втрати у соціальній сфері (зруйноване житло та інфраструктура) оцінювалися на рівні $110,6 млрд або 78% ВВП за 2022 рік.

Тому дослідники змоделювали три варіанти (від найгіршого до найліпшого) можливої зміни розміру валової доданої вартості (GVA) на душу населення.

Не занурюючись у подробиці досить складної економічної моделі, можна сказати, що війна негативно вплинула на всі складові людського капіталу як в короткостроковому так і в довгостроковому горизонті на найближчі десять років. Мова йде про результуючі показники такі як кількість населення, середня продуктивність і втрати GVA на душу населення.

Якщо нічого не робити, то за найгіршим сценарієм йтиметься про $255 млрд недоотриманого ВДВ (або GVA). Це втрати через значну кількість вимушених переселенців та недоотримання українцями доступу до освіти, медичних послуг тощо. За найліпшим сценарієм ці втрати становитимуть «лише» $210 млрд.

Зміна кількості трудових резервів

Якщо в 1991 році незалежна Україна мала 51,7 млн населення, то вже через три десятиліття, у 2021 році, населення країни скоротилося орієнтовно до 37-41 млн осіб. Цьому сприяли низька народжуваність та висока смертність, збільшення частки літніх людей. Старіння нації притаманно не тільки Україні, але й таким країнам як Японія, Німеччина та Італія. Тому варто шукати шляхи компенсації цих втрат, які лише збільшилися через еміграцію та воєнні дії.

Власне робоча сила в Україні у до війни складала 17,4 млн осіб, де особи з вищою та професійно-технічною освітою складали більше половини. Офіційно працевлаштовані були тільки 12,6 млн людей. Причому рівень участі чоловіків в робочій силі складав 63% проти 48% у жінок у 2021 році. Ця різниця в 15% є приводом для прийняття рішень, які могли б підвищити залученість жінок в економіці, що вже частково відбувається. 

Через війну кількість наявного населення України впала, і наразі оцінюється в 32 млн людей (за даними Інституту демографії та соціальних досліджень). Частина з них виїхали за кордон, частина – знаходяться в окупації.

Зміна структури економіки

Також скоротився ВВП – на 29% у 2022 році. Це сталося головним чином якраз через міграцію та зниження споживання товарів і послуг. Водночас скоротилися чистий експорт та інвестиції. Лише завдяки згуртованості бізнесу, його швидкій адаптації до нових умов вдалося уникнути песимістичного сценарію, прогнозованого іноземними експертами на рівні 35-45% падіння українського ВВП. Вже за результатами 2023 року економіка показала зростання на 4-5%, в основному за рахунок збільшення споживання та інвестицій. Чистий експорт все ще знаходиться в негативному тренді.

Очікувано єдиним сектором економіки, який показав зростання на 35% у 2022 році, був сектор державного управління, оборони та соціального страхування. Найбільше скорочення зафіксовано у будівництві (-68%), переробній промисловості (-43%) та видобування (-32%).

Вплив міграції населення на економіку

Як уже зазначалося, внутрішня та зовнішня міграція населення є одним із головних чинників падіння ВВП України. Переважно закордоном перебувають жінки з дітьми. Це, як правило, освічені та кваліфіковані фахівці, які досить швидко знаходять собі роботу в країні перебування і тому все більша частка таких людей не планує повертатися додому. Чим довше час перебування в евакуації: тим менше бажання повертатися. Водночас йде міграція українських біженців із Польщі в Німеччину, де кращі умови перебування та заробітку.

В регіональному розрізі в Україні найбільше втратили через виїзд трудових ресурсів за кордон Північ, Південь та Центр країни.

Всупереч розповсюдженій думці, переважна кількість жителів східних регіонів країни не поїхали далеко на Захід чи в столицю, а перемістилися у більш безпечні місця в межах регіонів свого попереднього перебування. Але якщо у перший рік повномасштабної війни рівень безробіття подвоївся, сягнувши 23%, то надалі, за прогнозами Мінекономіки, цей показник матиме тенденцію до зниження через те, що люди поступово знаходять роботу і баланс відновлюється.

Наразі більшу частину ВПО (61%) становлять жінки, а більше половини ВПО – це люди віком від 18 до 59 років. Для забезпечення щорічного середнього зростання ВВП на 7% до 2032 року країна має додатково залучити близько 4,5 млн осіб.

Можливі рішення

Існує декілька методів вирішення проблем з подоланням розриву ВВП. Перший – кількісний, який передбачає залучення додаткової кількості робочих рук. Основні зусилля, безумовно, варто прикласти для повернення тих, хто виїхав за кордон, а також залучення української діаспори (в тому числі як джерела нового досвіду). Додатково компаніям загалом і ритейлерам зокрема, варто продумати, на яких умовах було би можливо залучати іноземних спеціалістів, аби покрити існуючий дефіцит кадрів.

Другий метод – комбінований або збалансований, коли одночасно зі збільшенням кількості працівників росте продуктивність праці. Це може відбуватися за рахунок впровадження більш сучасних технологій або розвитку секторів з більшою доданою вартістю.

Третій варіант – якісний, тобто подолання розриву в основному за рахунок підвищення продуктивності. Але він вимагає значних інвестицій, тому найменш є вірогідним, враховуючи відсутність гарантій та страхування ризиків у нинішніх безпекових умовах в Україні.

Пошук талантів у різних групах

Враховуючи, що Україна конкурує за кадри з іншими країнами, варто мати стратегію пошуку та розкриття талантів як всередині країни, так і поза її межами. В Україні експерти виділяють чотири групи талантів: студенти, науковці, працівники та підприємці. Тобто майбутні працівники, ті хто створює новації, а також ті, хто буде вчити роботі студентів та впроваджувати інновації – працівники та підприємці. За межами України, як уже було згадано, це можуть бути наші трудові мігранти та українська діаспора. Також варто залучати до роботи в Україні іноземців: від студентів до підприємців.

Відповідно виникає три питання: як зберегти та розвинути місцеві таланти, як повернути їх з-за кордону та як залучити іноземні таланти. Поки що рівень безробіття в Україні досить великий. Під час війни поглибився розрив між наявними вакансіями та кількістю безробітних (з 32% в 2021році до 48% в 2022-му). Проте у різних галузях цей дисбаланс між попитом та пропозицією дуже різниться. Зокрема, в ритейлі відчувається брак фахівців. Тому державна політика має сприяти залученню осіб, які недостатньо представлені на ринку праці. Так, в Україні є 3,5 млн внутрішньо переміщених осіб, 1,2 млн безробітних жінок, 0,9 млн ветеранів та 3 млн людей з інвалідністю.

Найбільший потенціал криється в поверненні тих, хто поїхав з країни на заробітки чи в евакуацію. Тільки в Європі мова йде про 4 млн осіб. Але головним критерієм повернення для них є безпека в країні в цілому та конкретному регіоні. Також важлива наявність інфраструктури, оскільки багато хто втратив житло та якість життя в Україні. Частково поверненню додому можуть сприяти обмеження на перебування українців в конкретній країні. І тут час працює не нашу користь, бо чим довше люди знаходяться закордоном тим вірогідніше їх поступове перетворення із вимушених мігрантів у діаспору.

Але й діаспора може відігравати важливу роль у відновленні української економіки. Насамперед за рахунок передачі наявних навичок та знань, залучення додаткових інвестицій, сприяти міжнародній торгівлі.

На залучення в Україну іноземних фахівців прямо впливає міграційна політика держави, яка може як стримувати, так і заохочувати їх до релокації. Наразі Migrant Integration Policy Index, який показує привабливість імміграції в Україну, становить 48 пунктів зі 100 можливих. У розвинених країнах, зокрема США, Канаді чи Швеції цей показник значно вищий.

Основні висновки

Вочевидь збереження та розвиток внутрішніх талантів в Україні має супроводжуватися впровадженням пронаталістських політик, тобто стимулювати народжуваність. А також вдосконаленням системи освіти (старша профільна школа, профосвіта, освіта дорослих). На додачу потрібна економічна інтеграція вразливих груп населення (ВПО, ветерани тощо)

Для повернення в Україну вимушених та трудових мігрантів потрібно розробити відповідні стимули та проекти, а також створення механізмів активного залучення діаспори в економіку України. Нарешті для залучення іноземної робочої сили потрібен перегляд державної міграційної політики, спрощення міграційних процедур для іноземної робочої сили та ефективна соціокультурна інтеграція іноземців в українське суспільство.