Олександр Барсук, мережа магазинів Ярослав: Як бізнес на домашній кухні перетворився на концерн зі своїми фабриками

Власник концерну «Ярослав» розповів, про те, як починали бізнес, чому довелося звільняти людей з початком повномасштабної війни та тонкощі роботи легкої промисловості України. 

Концерн легкої промисловості «Ярослав» з власним виробництвом та чотирма фабриками налічує понад 80 магазинів по Україні, з яких 34 – власні і більше як 50 працюють за франшизою. До того ж мережа «Ярослав» – єдина в країні має повний цикл виготовлення махрових рушників. В основному підприємства «Ярослав» працюють на український ринок. А також експортують продукцію в Литву та Грузію.

Засновник концерну Олександр Барсук в інтерв’ю Liga.net розповів, про те, як починали бізнес на домашній кухні, про нестачу кадрів у війну та які кроки потрібно зробити державі, щоб виводити легку промисловість з тіні. RAU пропонує ознайомитися з основними тезами. 

Про те, як все починалось

Історія розвитку концерну «Ярослав» починалася на власної кухні подружжя Барсуків, на якій вони шили фартухи з клейонки та жіночу білизну. Реалізовували у столичному ЦУМ, віддаючи на продаж в магазини. Продукція мала попит, а обсяги зростали, тому найняли додатково швачок, а згодом відкрили і власний швейний цех.

Олександр Барсук пропонував нижчі ціни на постільну білизну, ніж конкуренти, що допомогло за рік завоювати ринок. Тоді виробники пропонували 37 гривень за комплект, а він магазинам продавав по 19,5 гривень за собівартості 19 гривень. Заробляв всього 50 копійок на комплекті.

«Я ринок не просто обвалив, я його вбив. Хоча насправді я зробив його іншим. Почав продавати більше, ніж вони всі разом узяті. І за рік я став великим виробником постільної білизни, хоча перед цим мене ніхто не знав. Я не знав тоді, що заробляти мало не можна. Це зараз ми не будемо працювати там, де немає прибутку. А тоді я не знав. І ми пропонували всім магазинам за таку ціну. В результаті вони відмовилися від попередніх постачальників і брали постільну білизну лише в нас», – розповідає Барсук.

В 1995 році зареєстрували приватне підприємство «Ярослав», відкрили перший магазин в столичному ЦУМ та поставили перший на той час касовий апарат. Наприкінці 1990 років орендували одне з приміщень Національної академії наук України в Києві для першого великого виробничого цеху. Пізніше його викупили і зараз там розміщується офіс компанії.

З появою фабрик асортимент продукції розширився – це і пледи, ковдри, матраци, робочий та домашній одяг та махрові рушники.

Раніше в Україні було багато фабрик, які виготовляли вироби з махри, але з часом через недалекоглядну політику держави вони зникли. Наразі фабрика, яка має повний цикл виробництва лише одна – Богуславська, яка належить Барсуку.

Процес пошиття постільної білизни/Фото: Валентина Поліщук/Liga.net

Про текстильне виробництво

Організувати текстильне виробництво сьогодні – дорого. Один верстат коштує до 100 000 євро. Фарбувальне обладнання – від 200 000 до 400 000 євро. В перерахунку на одну особу для запуску текстильного виробництва необхідно $200 000 – 300 000. Щоправда, одна людина може обслуговувати від 4 до 10 верстатів залежно від специфіки. Швейне виробництво на противагу текстильному дешевше в рази. На його запуск потрібно орієнтовно $2000-3000.

Про вихід легкої промисловості з тіні

Легка промисловість в Україні завжди була в тіні (до 50%). Наразі ситуація трохи краще, бо є замовлення від Міноборони. А щоб їх отримувати, треба працювати легально. Проте все одно є цехи зі 100 співробітниками, які можуть повністю працювати в тіні. І саме держава має зробити так, щоб підпільні цехи виходили на легалізацію. Позитивним Барсук вважає крок уряду в 2016 році, коли було зменшено податкове навантаження на зарплату. Тоді держава знизила ставку ЄСВ з 34,7% до нинішніх 22%. Підприємець каже, що податки потрібно зменшити іще більше.

«Податок треба прив’язати до розміру зарплати: чим вища зарплата, тим менший податок. Я розумію, що так не роблять. Але потрібно, щоб маленька зарплата обкладалась великими податками. І тоді підприємцям нецікаво буде її платити, а працівникам отримувати. Бо багато людей сьогодні сидять на «мінімалці». Але ж ми всі розуміємо, що насправді вони отримують більше шляхом неофіційних виплат», – каже Барсук.

Домашній текстиль, виготовлений на Київській фабриці. Фото: Валентина Поліщук/Liga.net

Про наслідки великої війни

До 2014 року концерн «Ярослав» працював на ринку росії. І вже 10 років, як припинили там роботу.

У повномасштабне вторгнення одна з фабрик концерну – у Димирі Київської області – потрапила під окупацію та була разграблена росіянами. Проте, як каже бізнесмен, запаси дорогої сатинової тканини не зачепили. Загальні збитки приблизно оцінюють в 3 млн грн.

Мережа зачинила магазини до квітня 2022 року. А ті, які були відкриті, продавали продукти: борошно, макарони Київської макаронної фабрики, яку підприємець купив перед повномасштабним вторгненням.

«Бізнес просів, але й запаси були. Зарплати за цей час людям не платили, крім охорони, на фабриках вона працювала. З квітня почали відновлювати роботу, а з травня вже повноцінно працювали», – пригадує Барсук.

Загалом на всіх підприємствах та в магазинах концерну працює понад 1000 осіб. Деяких фахівців менеджерського напрямку довелось скоротити. Зі швачками проблем немає, їх, каже підприємець вистачає. Але зараз підприємство відчуває брак деяких вузькоспеціалізованих кадрів.

Головне фото: Валентина Поліщук/Liga.net