Помилилися країною: чому російські рітейлери не змогли закріпитися в Україні навіть у мирні часи

Десятки роздрібних компаній із російським корінням намагалися розвивати бізнес в Україні. У більшості з них нічого не вийшло, проте дехто зміг зачепитися на нашому ринку.

Як пише NV Бізнес, за останні двадцять років десятки великих продовольчих та непродовольчих російських мереж намагалися розвивати бізнес в Україні. Відносного успіху змогли досягти одиниці. Причому витіснення росіян сталося без допомоги держави, а внаслідок конкуренції з українським бізнесом.

Не той продукт

Російська мережа Перекресток однією з перших серед російських рітейлерів вирушила підкорювати український ринок. У 2005 році вона придбала п’ять магазинів SPAR у Києві та передмісті, й планувала міцно закріпитися в країні, інвестувавши у відкриття нових торгових точок нечувану суму $200-300 млн. Також обіцяли побудувати двоповерховий торговий центр площею 12 000 кв. м у Києві, в районі проспекту Академіка Паладіна. Це був потужний гравець, що належав Альфа-груп Михайла Фрідмана.

Але на початку 2014 року мережа володіла лише 13 магазинами, переважно у столиці. За кілька місяців росіяни продали право оренди на них дніпровській мережі Varus Руслана Шостака, яка вже давно мріяла підкорити столицю.

Так само восени 2008 року свої три супермаркети в Києві продала ще одна відома російська мережа — Патерсон, заснована в середині 90-х братами Олексієм і Костянтином Мауергаузами. Вона встигла попрацювати в Україні лише три роки, хоча заявляла про намір створити мережу з 30 торгових точок, вклавши в цей проект $40-50 млн. Український підрозділ мережі придбав ЕКО маркет, а піти на такий крок компанію змусила складна ринкова кон’юнктура.

Приклад Патерсона наслідувала мережа гіпермаркетів Вестер, яка за два роки роботи змогла відкрити лише три магазини – у Сімферополі, Хмельницькому та Тернополі. Хоча розраховувала створити в нашій країні мережу із 50 гіпермаркетів і навіть придивлялася до купівлі місцевих гравців.

Проблема Перекрестка та Патерсона полягала в тому, що вони не змогли налагодити добрі стосунки із постачальниками, а також знайти приміщення у прохідних місцях для нових магазинів. Якщо рішення приймається довго та ще й необхідно кожен свій крок узгоджувати зі штаб-квартирою в Москві, то мережа програє конкурентам.

Влітку 2009 року чотири гіпермаркети петербурзької мережі О’Кей у Києві, Харкові, Запоріжжі та Кривому Розі перестали працювати, залишивши близько 100 млн грн боргу перед постачальниками. Перший магазин О’Кей відкрився в ТРЦ Sky Mall у 2007 році, і тоді у рітейлера було чотири власники — росіяни Дмитро Коржев, Дмитро Троїцький, Борис Волчек та естонець Хіллар Тедер. Останній є мажоритарним власником девелоперської компанії Arricano. У тому ж році партнери розділили бізнес і Тедер став одноосібним власником української мережі, поступившись партнерам своєю часткою в російському бізнесі. Але так і не зміг створити успішну мережу. Якщо в Санкт-Петербурзі О’Кей працює досі, то в Україні магазини закрилися, площі, що звільнилися, орендувала мережа гіпермаркетів Auchan, за винятком харківського — він відійшов Fozzy Group.

Свій бізнес в Україні закривали й російські ресторатори. Восени 2015 року свій останній ресторан у Києві TGI Friday’s закрила компанія Росінтер Ресторантс, а наприкінці травня 2016 року з України пішла мережа закладів японської кухні Якіторія. Трохи пізніше закрився Кофе Хауз.

Одяг та взуття: не вгадали попит

У жовтні 2007 року дебютувала молода дизайнер Кіра Пластініна. Незабаром під брендом Kira Plastinina почали відкриватися однойменні магазини не лише в Росії, а й в Україні. До кінця 2015 року їх було 36, половина з яких — власні, а решта розвивалася за франчайзингом. Але у 2016-му їх довелося закрити через проблеми материнської компанії, яка збанкрутувала.

З цієї ж причини закрилася найбільша в Україні взуттєва мережа магазинів Centro, яка в 2013 році налічувала 120 торгових точок. Покупців недорогого, але модного взуття на один сезон – по 100−150 грн за пару, було достатьно. Проте проблеми почалися у головного офісу мережі у Москві. Його борги перед контрагентами становили близько $440 млн. Засновник Centro Сергій Ломакін залишив територію Росії.

Одна з найстаріших російських взуттєвих мереж Монарх також закрила свої магазини в Україні в 2013 році. Рітейлер не зміг адаптуватися до нових вимог покупців, які хотіли або ультрадешеве та сучасне взуття на один сезон, або віддавали перевагу товарам у категорії “вище середнього”. Тому спочатку компанія відмовилася від розвитку за франчазингом мережі Steve Madden, потім різко скоротила кількість магазинів Монарх, а потім — закрила решту.

Засновник компанії Bosco Sport, яка одягала олімпійські збірні Росії та України, росіянин Михайло Куснірович в 2011 році урочисто відкрив крамницю у кївському Пасажі. Bosco Sport не приховував своїх амбітних планів: рітейлер планував відкрити 30 магазинів, але встиг створити мережу із шести торгових точок у Києві, Одесі, Харкові, Донецьку та Ялті. Вже 2013 року Куснірович вирішив закрити свій проект в Україні. Бізнес не пішов, — так характеризували причину виходу з України експерти.

Незабаром закрилися Incity та Savage. У 2022 році з України пішов Oodji. «Незважаючи на те, що бренд має юрисдикцію Люксембургу, ми усвідомлюємо його операційну приналежність до російського ринку. Саме тому було прийнято рішення про припинення співпраці з брендом. З початку війни і до теперішнього моменту ми активно донатимо товар бренду на допомогу військовим, волонтерам та нужденним», – йшлося у повідомленні на Facebook-сторінці Oodji Україна.

Не витримали конкуренції — таку причину масового виходу російських рітейлерів називає голова Асоціації рітейлерів України Андрій Жук. Українські власники швидше та ефективніше реагували на зміни, що відбувалися на ринку, та змогли створити великі за мірками країн ЄС мережі.