Сергій Притула, волонтер та засновник БФ: Саме бізнес може забезпечити певну стабільність роботи фонду

Під час інтерв’ю на RAU Expo 2023 волонтер, громадський діяч та засновник БФ Сергій Притула розповів голові Retail Association of Ukraine Андрію Жуку про мистецтво залучати гроші, успішне партнерство з рітейлом та виклики, які треба долати зараз і після перемоги. RAU представляє основні тези.

Чому репутація тепер так важлива

Найбільш очевидний прогрес зараз полягає в тому, що тепер в Україні бізнес, який не є соціально відповідальним стає «білою вороною». До нього немає поваги та розуміння: чому цей бізнес може собі дозволити бути таким. Найбільше тішить той факт, що бізнес в Україні почав звертати увагу на те, що впливає на його репутацію. Якщо раніше інститут репутації не спрацьовував, то зараз треба добре думати, що говориш, з ким співпрацюєш аби не мати репутаційних ризиків. Оскільки ми маємо виправдовувати довіру наших донорів, вибудувалася певна система фільтрів, через які проходить рішення про отримання допомоги від певних жертводавців.

Про спільний проект допомоги військовим

Фонд Притули та військова школа «Боривітер» зараз допомагають більше ніж 1000 військовим отримувати психологічну допомогу. Це суспільний проект, до його фінансування та підтримки цього напряму за сприяння Асоціації рітейлерів України у липні 2023 року долучились, зокрема, компанії МНС Інвестмент (Intimissimi, Calzedonia, Tezenis, Falconeri) та Імперія Холдинг (представляє торговельну мережу ISEI).

Все почалося з того, що у серпні 2022 року представники командування Корпусу резерву звернулися до БФ Притули по допомогу у залученні психологів для реабілітації військових. Оскільки до того часу у фонді мали справу лише з допомогою у матеріальному забезпеченні армії, звернулися до військової школи «Боривітер», з якою перед тим підписали угоду про співпрацю.

Ця робота з так званої бойової резильєнтності ведеться по декількох напрямках. Допомога надається на індивідуальних та групових заняттях з військовими, які виходять на ротацію. Відбувається визначення того, чи можна повертати людину на фронт, чи треба її комісувати. Ця робота проводиться завдяки підтримці рітейлерів, тому велика подяка всім, хто долучився.

Довіра як основа волонтерства

Без довіри неможливо збирати донати. Здобути її можна тільки власним прикладом, показуючи, що слова не розходяться з ділом. Показати максимальну ефективність роботи. Наприклад, одним із наших проектів є ремонт та відновлення трофейної техніки. За рік роботи та 26 млн грн ми відновили 34 одиниці різноманітної бронетехніки, яка тепер на фронті працює на Україну. Серед них було дев’ять танків Т-72, кожен з яких коштує в 4-5 разів більше за витрати на ремонт всієї техніки. Станом на вересень 2023 року вже відновлено 42 одиниці техніки.

Два місяці тому на аукціоні з розпродажу майна компанії-банкрута за 2,6 млн грн купили 20 шасі для південнокорейських машин Kia KM-450. Тобто фактично по ціні одного квадрокоптера Mavic придбали шасі пікапа. Вже вісім готових машин зараз працюють на передньому краї у Запорізькій та Донецькій областях. Так людська довіра перетворюється на фінансову допомогу, яка своєю чергою стає зброєю на фронті.

Про війну на інформаційному фронті

На жаль, втратити роками набуту довіру українців можна майже миттєво, таке вже наше суспільство, що не пробачає помилок. Цим активно намагається скористатися ворог. Тому дуже важливо перевіряти першоджерело інформації, яка з’являється в інформаційному просторі. Таким показовим прикладом для нашого фонду став кейс по закупці британських бронетранспортерів Spartan. Писали, що їх закуповують по $100 000 за одиницю, що техніку тримають десь в ангарах, тощо. Мені особисто доводилося спілкуватися з компаніями, які долучилися до цього збору, аби спростувати цю брехню. Ми чесно показували всю логістику, процес отримання експортних ліцензій на техніку в Великобританії тощо. Такий рівень комунікації дозволяє підтримувати довіру й рухатися далі.

Цікаво, до речі, що питання про звітність великих фондів ставлять зазвичай люди, які не донатять. Ті, хто витрачає свої кошти на допомогу, знаходять спосіб у два кліки перевірити нашу звітність.

Але з цього року доводиться публікувати звітність по доставкам деяких товарних позицій конкретним підрозділам із запізненням у три-чотири тижні, аби ворог не знав що й кому на певній ділянці фронту було передано для застосування.

Про державний контроль і марафон війни

Окрім суспільства роботу волонтерів контролює і держава. На відміну від фізособи-підприємця, який може збирати 5-8 млн грн на рік і публікувати звіти лише для благодійників, законодавство про роботу благодійних фондів надає право контролю безлічі державних органів: від фінмоніторингу до податкової. Аби зрозуміти об’єми роботи, достатньо сказати, що із 600-700 щомісячних запитів вдається задовольнити 150-170. І все це проходить контроль держави.

Так само є певні складності у сприйнятті суспільством цієї війни. Частина українців вирішила, що війна скоро буде виграна і зроблять це якісь інші люди. Але насправді треба долучатися до захисту країни геть усім. Тому такі зустрічі з бізнесом – це чергова можливість попросити допомогу та налагодити співпрацю. Оскільки цей марафон українцям іще довго бігти, при тому що середній розмір донату від фізосіб просідає. Саме бізнес може забезпечити певну стабільність роботи фонду, як на коротко- так і на довготривалих проектах. Синергія спільних дій та досягнуті результати якраз і даватимуть необхідну мотивацію для здолання цього марафону до перемоги.

Про дефіцит кадрів

Усвідомлення наслідків цієї війни вимагає відповідей, що з цим всім робити після перемоги. Навряд чи вдасться знайти дієвий спосіб повернути тих, хто виїхав за кордон і там знайшов себе. Тому що післявоєнна Україна навряд чи зможе запропонувати їм відповідну зарплату та інфраструктуру навіть в середньостроковій перспективі.

Дефіцит кадрів уже відчувається в Україні. Тому проект Nest, запущений минулого року, в рамках якого розташовують модульні будинки в Макарівському районі на Київщині, має на меті не тільки дати людям житло замість зруйнованого росіянами, але й залишити їх жити й працювати в тій самій громаді.

До того ж європейські країни не зацікавлені, аби українці поверталися додому. Тому що такий унікальний біженець з освітою, швидкою адаптацією, вивченням мови країни перебування і влаштуванням на роботу – це справжня знахідка. Відповідно українська держава має вже зараз під тиском суспільства та бізнесу напрацьовувати стратегію залучення до України робочих рук. Зокрема, кого та з яких країн залучати.

Про нові правила гри

Часи подібних пертурбацій виявляють нових лідерів, які можуть змінити правила гри. Навіть старі та неповороткі державні організації зараз стали більш гнучкими. Цю різницю добре видно по спільній роботі благодійного фонду із Міноборони чи НБУ – до війни та зараз. У волонтерів, які в принципі нічого державі не винні, є можливість конструктивно вирішувати з представниками влади різноманітні організаційні питання, які полегшують їхню роботу. Так, критикувати державу є за що, але і похвали вона також варта. На жаль, кількість пасіонаріїв, готових боротися за покращення життя громади, наразі скорочується, бо більшість із них вже на фронті. Якщо ми не змінимо ставлення до засадничих речей, які мають об’єднати українців на основі любові до країни, а не ненависті до ворога, діла не буде. Інтереси держави мають завжди бути вищими за будь-які особисті інтереси конкретної людини чи групи осіб.

У повоєнній Україні роль волонтерів має перш за все полягати у громадському контролі державних витрат на відбудову та прийнятті безпосередньої участі у відновленні невеликих об’єктів, які мають важливе значення для конкретної громади, але не є стратегічним пріоритетом для держави. Як от відбудова фельдшерського пункту в селищі на Херсонщині й відбудова Антонівського мосту.

Повну версію інтерв’ю можна подивитися за посиланням нижче: