Руслан Шостак, Varus та EVA: Якби кожен бізнес в країні взяв би частку вирішення проблем державного рівня, ми б мали зовсім іншу країну

Руслан Шостак – співвласник провідного українського рітейлера в сегменті drogerie EVA та мережі продуктових супермаркетів Varus, в ході бесіди із співзасновником і головою правління Асоціації рітейлерів України Андрієм Жуком розповів про найскладніші рішення під час війни, втрати та здобутки компанії, довгострокові плани та значення волонтерства для бізнесу й багато іншого. RAU представляє друковану версію цієї бесіди, а повну версію інтерв’ю можна подивитися на каналі «За рамками рітейлу».

Про менеджмент під час війни

– Яке найскладніше рішення в бізнесі за час війни довелося приймати?

– Усі рішення були складними та важкими й головне, що їх доводилося приймати дуже багато. Але як з’ясувалося згодом, це були важливі и правильні рішення.

– Чи готувалися ви до подібних подій й коли зрозуміли, що пройшли найважчий етап?

– Ми: одні з небагатьох компаній, які почали готуватися до можливого вторгнення ще в листопаді 2021 року, вибудовуючи захист нашого бізнесу та моделюючи різні сценарії. Навіть купували генератори, ДСП для закриття вітрин, накопичували запаси товарів, які не будуть поставлятися певний час й робили інші речі, які не вимагали суттєвих фінансових витрат. Проте, як виявилося, до війни неможливо підготуватися й тому радше це була корисна психологічна підготовка, перш за все для персоналу.

Також накопичені товарні запаси дозволили пережити найважчі перші місяці війни, коли західні постачальники припинили доставку в Україіну.

– Яка була ваша роль як лідера та чи змінилася вона під час війни?

– У нас гарні команди та керівники з добрими лідерськими якостями. Тому по суті нічого не змінилося. Моя роль – стратега, аби передбачити як можуть розвиватися події в світі та спланувати нашу реакцію на них.

Про втрати та здобутки

– На момент повномасштабного вторгнення ваші мережі EVA та Varus нараховували 1100 та 111 магазинів відповідно. У перший місяць ви втратили 23% магазинів drogerie та 20% супермаркетів, але на кінець року вдалося скоротити цифру падіння до 8-9%. Як вам це вдалося?

– Наразі на всіх підконтрольних Україні територіях ми відновили свою роботу, але у звільнених місцевостях – лише частково. Через те, що тепер там проживає значно менше людей, наприклад, у Херсоні – лише 50 000 -70 000 проти 250 000, які були до війни. Звісно, у ці 9% зачинених магазинів входять і ті, що поки знаходяться у тимчасово окупованих містах.

Зрозуміло, що в прифронтових місцевостях ми не маємо необхідної рентабельності роботи, але треба забезпечувати населення товарами першої необхідності, наприклад, в тому ж Нікополі, який майже щодня піддається обстрілам. Доходило навіть до того, що різні мережі обмінювалися товарами, аби забезпечити їх наявність у своїх магазинах. Я особисто вів переговори з топ-менеджерами Novus, наприклад. Це лише один з прикладів здорових відносин між конкурентами у час великих випробувань.

Про можливості та ризики роботи на ринку ЄС

– Україна отримала статус кандидата на членство в ЄС. Які можливості в майбутньому це дасть нашим рітейлерам та які можливі ризики?

– Так, нерідко доводиться чути, що європейські компанії можуть задушити український бізнес, але я так не вважаю. Певні ризики є, але переваг для «білого» бізнесу членство в ЄС значно більше. Наприклад, зменшення кількості контрабанди дасть змогу такому бізнесу працювати ще краще, а тим, хто зараз працює не чесно – доведеться змінювати модель роботи.

Окрім того, з’явиться поняття капіталізації компанії, чого зараз немає в Україні. Завдяки відповідним інструментам оцінки бізнесу стане значно легше залучати кошти для розвитку. Це буде особливо корисним для середнього бізнесу, та й великим гравцям буде легше реалізовувати амбітні проекти.

Та й відносини з державою у країнах-членах ЄС більш цивілізовані, що значною мірою унеможливить надання неправомірних преференцій компаніям, пов’язаним з представниками влади. Як наслідок, конкуренція стане більш здоровою, де виграватиме більш ефективний менеджмент.

– Як можна перемогти на економічному фронті?

– Тільки сумлінно працюючи та сплачуючи податки. Якраз в цьому проявляється справжній патріотизм, а не в постах у соцмережах. Жодна держава у світі не може існувати без податків. Звісно, український бізнес інколи має вимагати від держави створення певних умов для роботи. Але загалом варто просто чесно виконувати свій податковий обов’язок перед суспільством.

– Що має зробити держава аби це сталося?

– Більше співпрацювати з бізнесом. В Україні немає галузі, яка не могла б зростати на 20-30% на рік, навіть під час війни. Чиновники, на жаль, в багатьох випадках не бачать цієї можливості. Наші бізнеси якраз працюють з такими показниками росту. Оскільки немає сенсу тримати компанію, яка стагнує, заробляючи 1-2%.

Про значення волонтерства для бізнесу

– Ваша компанія системно допомагає на волонтерській ниві. Які наразі результати цієї роботи?

– Під час війни ми реалізували великий волонтерський проект, коли вивезли 2700 дітей-сиріт у Туреччину. Вони зараз живуть у готелях, навчаються, відпочивають. Окрім того, створюємо великий фонд допомоги таким дітям, оскільки наразі в країні налічується близько 100 000 дітей-сиріт. Хочемо вибудувати систему всиновлення, тому що разова допомога важлива, але явно не достатня для комплексного вирішення цього питання. Тобто бізнес має не тільки дати гроші, але й взяти на себе частину відповідальності держави у справі такої допомоги, управляючи певними процесами.

– Ви це робите власним коштом чи залучаєте інші компанії?

– Наш проект має назву «Дитинство без війни», який ми створюємо разом із моїм фондом. Будь яка компанія може долучитися: для цього варто лише ознайомитися з умовами на сайті проекту та написати відповідного листа.

Загалом на цей проект вже витрачено більше $10 млн, більша частина з яких – мої власні кошти. Нещодавно підключилися структури Червоного Хреста і вже теж починають допомагати фінансово. Ми плануємо другу хвилю евакуації дітей-сиріт у цьому місяці, загалом десь до 1000 дітей.

– Тобто діти повернуться в Україну тільки після закінчення війни?

– Так, ми маємо відповідні домовленості із владою Туреччини стосовно захисту, безпеки та гарантій повернення дітей додому. Нещодавно пройшла загальна зустріч представників усіх державних органів та відомств, які займаються соціальними питаннями в Україні, й вони проінспектували умови життя цих дітей. Відзначивши, що ніде в Європі не бачили подібних умов.

– Напевно, це один із гарних прикладів відповідального лідерства?

– Я вважаю, що кожен бізнес може допомагати українцям, причому не тільки фінансово. Насправді, у світі достатньо грошей, але немає менеджменту, який би опікувався подібними проектами. Наприклад, в нас є інший проект «Транспорт для ЗСУ», завдяки якому 200 пікапів вже заїхали на фронт. На відміну від розрізнених волонтерів, які доправляють машини на фронт, ми вибудували цілу систему, яка не тільки закуповує машини, але й має систему їх обслуговування та ремонту. Ми вибрали дві-три марки задля уніфікації роботи, щоб поступово замінити весь той «зоопарк», що працює наразі на фронті.

Про післявоєнні виклики та плани

– Наскільки серйозною для майбутнього відновлення є загроза того, що багато потенційних споживачів виїхали з України?

– Це дуже серйозна загроза. Я оцінюю у 5 млн осіб кількість тих, хто залишиться за кордоном. Тому що з кінця Другої світової війни Європа накопичила великий досвід асиміляції приїжджих. Й зараз, коли через нову війну з України виїхало за різними оцінками до 10 млн людей, в країнах ЄС обов’язково скористуються шансом залучити велику кількість нових працівників до своїх економік. Звісно, частина матерів з дітьми повернеться в Україну, але й частина чоловіків після перемоги поїде до своїх сімей, що лишилися за кордоном.

Водночас дефіцит кадрів сприятиме підвищенню зарплат в усіх галузях і це стримуватиме відтік робочих рук. Я вважаю, що в рітейлі це станеться вже до кінця 2023 року. На жаль, я не бачу, щоб держава щось робила в цьому напрямку, бо міграція зупиниться і люди почнуть повертатися, лише коли середня зарплата в Україні досягне хоча б $1000.

Поки що Польща отримала близько 3 млн переселенців з України, при тому що до війни за планом польській економіці було потрібно близько 6 млн додаткових рук, аби розвиватися запланованими темпами.

– Коли запрацює вінницький завод побутової хімії, який ви отримали в управляння наприкінці 2022 року?

– Так, ми разом з АРМА плануємо відновити виробництво на Вінницяпобутхім, але коли це станеться – невідомо. Тому є багато причин, зокрема втручання представників колишнього російського власника, які намагаються загальмувати нашу співпрацю з АРМА. А ми, відповідно, боремося за право працювати у власній країні й дати роботу 2000 робітників. У планах відновити випуск продукції як під вже відомими брендами так і для нашої ВТМ. Перспективним виглядає й експорт, наприклад, в Туреччину, де через нещодавній землетрус суттєво постраждало виробництво на багатьох хімічних заводах.

До того ж, не варто думати, що з росіянами воюють тільки ЗСУ. Ми теж на своєму фронті маємо давати відсіч та створювати нестерпні умови для роботи російського бізнесу в Україні (на жаль, досі є такі випадки) й тим, хто йому в цьому їм допомагає.

Про особисту відповідальність бізнесу за майбутнє держави

– Бізнес часто є відображенням свого власника. Що вас мотивує продовжувати працювати в бізнесі, тим паче в Україні?

– До війни для мене було надважливим збудувати великий соціально-відповідальний бізнес. Тепер – це перш за все робота на перемогу України, аби держава встояла. Власне, бажання зробити проект допомоги дітям-сиротам якраз і було продиктоване намаганням зрушити з місця питання, до якого нікому в державі не було діла. Тепер це наш хрест й ми будемо його нести. Бо якби кожен бізнес в країні взяв би частку вирішення проблем державного рівня, ми б мали зовсім іншу країну. Це і є соціальна відповідальність, навіть якщо чиновники за вашу працю повісять собі нагороди на груди. Нам зараз важливо не втратити покоління, яке зростає в таких умовах, коли можна тільки прохати про допомогу та збирати гроші. Нам потрібні активні, здорові, освічені громадяни, які допомагатимуть розвивати країну.

– “Криза – це можливості”: наскільки це судження справедливе для поточної ситуації?

– Так, за кордоном зараз є багато можливостей для розвитку бізнесу. Але ми вирішили розвиватися в Україні, аби підтримати нашу економіку, яка вкрай потребує інвестицій. Тому в цьому році ми запланували спорудження двох великих розподільчих центрів у Львові (розширення існуючих потужностей на 15 000 кв. м, до 45 000 кв. м) та в Одесі (40 000 кв. м). Ці проекти потребують інвестицій у розмірі $50 млн та створять декілька тисяч робочих місць.

До речі, тепер вартість реалізації таких проектів дещо менша ніж до війни, багато питань, включаючи земельні, вирішуються простіше. Лякливі інвестори, які бояться затягування війни, виходять з ринку, вартість активів наразі менша, тому вкладати в Україну вигідно. Натомість вкладення в іноземні активи інколи продиктовані лише страхом за свої гроші, а не чітким інвестпланом, можуть виявитися не такими й гарними.

Тому ми продовжуємо шукати приміщення, розширювати наші мережі, наприклад в 2023 році з’явиться додатково 50 нових магазинів EVA. В мережі вже знову більше 1000 магазинів й маємо більше сотні супермаркетів Varus.