Забрати по-руськи: які активи іноземних компаній опинилися в росії під загрозою “націоналізації”

Забрати по-руськи: які активи іноземних компаній опинилися в росії під загрозою “націоналізації”

23.05.2022 10:00
  1696
Володимир Тиравський

Країна-агресор погрожує націоналізувати активи та майно зарубіжних рітейлерів і девелоперів на своїй території. Якщо так трапиться, то іноземні компанії можуть ініціювати арбітраж, який затягнеться на багато років, але обов’язково завершиться присудженням багатомільярдної компенсації. Проте, стягнути цю компенсацію з росії буде вкрай складно.

За інформацією Єльської школи менеджменту, після повномасштабного вторгнення рф до України понад 960 іноземних компаній задекларували скорочення власної діяльності, припинення операцій, заморожування інвестицій або вихід з російського ринку. Зокрема у рітейлі та у секторі комерційної нерухомості таких налічується понад 160. Для більшості з них нещодавно з’явилась загроза позбутись своїх активів після відповідних законодавчих ініціатив країни-агресора. RAU проаналізувала, яких саме зарубіжних рітейлерів і девелоперів це безпосередньо стосуватиметься, які шанси реалізувати такі наміри на практиці та чим завершились аналогічні прецеденти в багатьох країнах світу.

8 квітня 2022 року у нелегетимній державній думі рфбуло зареєстровано законопроект, який надасть місцевим органам влади право націоналізувати на території Росії майно та активи держав, компаній і фізичних осіб з «недружніх країн». До розширеного списку «недружніх країн» увійшли США, Канада, 27 країн-членів Європейського Союзу, Албанія, Андорра, Ісландія, Ліхтенштейн, Монако, Чорногорія, Норвегія, Сан-Марино, Швейцарія, Велика Британія (включаючи Джерсі, Ангілью, Британські Віргінські острови та Гібралтар), Австралія, Японія, Мікронезія, Нова Зеландія, Сінгапур, Південна Корея і Тайвань.

За даними російської організації «Громадська споживча ініціатива», в уряд та генеральну прокуратуру РФ уже направлено список із 59 іноземних компаній, які планують націоналізувати. Зокрема, у цьому списку знаходяться такі іноземні рітейлери, як McDonald’s (850 ресторанів), IKEA (17 магазинів і виробництво), H&M (168 магазинів), Inditex (502 магазини), LPP (450 магазинів), Uniqlo (50 магазинів) та багато інших.

Окремі іноземні рітейлери вирішили не очікувати націоналізації, і намагаються продати свої активи в Росії, але це не так і легко. Рітейлери, які працювали за франчайзинговою схемою, відчували особливі складнощі у процесі виходу з російського ринку, і тут усе залежало від реальної кількості їх магазинів чи ресторанів. Наприклад, 450 ресторанів американської мережі фастфудів Subway в Росії керуються на місцевому рівні майстром-франчайзі і вони не контролюють безпосередньо цих незалежних франчайзі і мають обмежене уявлення про їх повсякденну діяльність.

Restaurant Brands International, материнська компанія мережі швидкого харчування Burger King у середині березня заявила, що працює над продажем своєї 15-відсоткової частки у російській франшизі Burger King, але попередила, що не зможе так просто відмовитись від контрактних зобов’язань. Yum! Brands, компанія, що володіє KFC і Pizza Hut, опинилася у схожій ситуації, коли більшістю її ресторанів у росії управляють російські франчайзери. McDonald’s успішно закрив переважну частину своїх російських закладів лише тому, що, на відміну від інших мереж, він безпосередньо володіє та керує більшістю з них.

Тому є велика вірогідність, що російські оператори зможуть продовжувати роботу у магазинах іноземних рітейлерів, навіть якщо зарубіжний франчайзер попросить їх припинити діяльність. Російський уряд та правова система не визнають західні санкції законними і навряд чи будуть забезпечувати дотримання претензій іноземної компанії на власний бренд.

«У російських заявках на товарні знаки уже фігурують різноманітні підробки. Російські грабіжники товарних знаків працюють на повну потужність. Ось, наприклад, уже зареєстровано товарний знак «Мебельна фабрика Ідея» з логотипом, схожим на ІКЕА. А ще одна російська компанія «Дядя Ваня» зареєструвала товарний знак, який нагадує знамениті «Золоті арки McDonald’s», які перевернуті боком на знайомому червоному тлі», – повідомляє Джош Гербен, юрист з товарних знаків в окрузі Колумбія (США).

Після остаточного ухвалення в російському парламенті законопроектів про націоналізацію активів та введення тимчасової зовнішньої адміністрації, формально вони будуть стосуватись лише рітейлерів, які остаточно покинули ринок і зачинили свої магазини чи заклади громадського харчування. Проте, зважаючи на специфіку тоталітарного політичного середовища в росії, під дію цих законів можуть потрапити іноземні рітейлери, які не покидали ринок і продовжують працювати.

Таким чином, «дамоклів меч» експропріації і націоналізації зараз висить над такими рітейлерами, як Auchan (231 магазин), Benetton (понад 20 магазинів), Calzedonia (понад 250 бутиків), Carter’s|Oshkosh (3 магазини), Dessange (12 преміальних салонів краси), Diesel (70 магазинів), Domino’s Pizza (близько 200 ресторанів), Ecco (200 магазинів), Leroy Merlin (112 гіпермаркетів),  Metro (близько 100 гіпермаркетів Metro Cash&Carry та понад 60 магазинів MediaMarkt) тощо.

За даними консалтингової компанії CORE.XP (яка до 22 квітня працювала під міжнародним брендом CBRE), іноземним компаніям в Москві належить кожне восьме комерційне приміщення або 5,8 млн кв. м комерційної нерухомості. Це становить 12% від торгових центрів, бізнес-центрів та складів у російській столиці.

Найбільша частка іноземних власників у Москві у торгових центрах (18% площ чи 1,2 млн кв.м нерухомості). Загалом по всій Росії іноземцям належить понад 1,5 млн кв.м торгових центрів або 8%. Серед найбільших власників торгових центрів у Москві – шведська Ingka Group, яка керує 14 торговими центрами під брендом «Мега», зокрема «Мега Белая Дача» (303 000 кв. м), «Мега Химки» (211 000 кв. м), «Мега Теплый Стан» (181 000 кв. м) та інші.

У сегменті складської нерухомості іноземцям по всій росії належать 4,8 млн кв.м (12%). Серед зарубіжних власників складів, які залишились працювати в Росії – французька FM Logistic, фонд Mubadala з Об’єднаних Арабських Еміратів та чеська PPF Group, якій належить логістичний комплекс «Південні ворота» (376 500 кв. м) у Московській області.

У Санкт-Петербурзі, за даними консалтингової компанії «МТЛ. Управління нерухомістю», іноземцям належать активи на суму в $1,7 млрд. З них на бізнес-центри припадає $750 млн, на готелі – $515 млн, на торгові центри – $410 млн, на житлові комплекси – $250 млн. На ринку комерційної нерухомості Санкт-Петербургу працюють чеська PPF, американська Morgan Stanley, Ingka Centres Holding, фінська SRV, американська Hines, дочірня структура австрійського холдингу Warimpex Group, фінська SOK, бермудська Belmond (з 2019 року належить LVMH), нідерландська International Hotel Investments Benelux BV та інші.

Бізнес-центр River House у Санкт-Петербурзі

Ще однією відомою іноземною компанією, яка інвестує у російську комерційну нерухомість, але її ситуація не є такою заплутаною – це Morgan Stanley Real Estate Investing (MSREI), яка володіла частками у двох крупних торгових центрах – ТРЦ Метрополіс (205 000 кв. м) у Москві і ТРЦ Галерея у Санкт-Петербурзі (192 000 кв. м). Компанія продала половину акцій у торговому центрі в Санкт-Петербурзі у 2019 році і свої частки у торговому центрі в Москві у 2013 році. Таким чином, ризик MRSEI значно знизився ще до того, як Росія напала на Україну і її вихід з ринку країни-агресора буде не таким болісним.

Фінська девелоперсько-будівельна компанія SRV уже не перший рік намагається продати частки в російських ТРЦ і вивчає можливість пришвидшити вихід з РФ. Зокрема, компанії належить ТРЦ Охта Молл, 50% акцій в ТРЦ Жемчужная Плаза, а також ТЦ 4Daily у Митищах, Московської області.Тим не менш, експерти сумніваються, що компанії вдасться позбутись своїх російських активів без істотного дисконту і прогнозують, що процес продажу затягнеться через відсутність інвесторів із вільними обіговими коштами.

Економісти, політологи, підприємці та чиновники не лише за кордоном, але й в самій росії неоднозначно відреагували на ймовірність експропріації та націоналізації активів зарубіжних компаній.

За словами Елізабет Броу, старшої наукової співробітниці Американського інституту підприємництва, в багатьох країнах влада вдавалась до націоналізації та експропріації, але робила це стратегічно.

«Вони обирали лише окремі сектори бізнесу, якими були здатні швидко керувати або передавали їх в управління незалежним людям. Натомість у росії стверджують, що зможуть самостійно керувати зарубіжними компаніями набагато краще, аніж їх власники. Тому тут, насправді, йдеться про покарання цих компаній і це суттєво відрізняє російську владу від революційних урядів в інших країнах, які захопили активи іноземних компаній в минулому», – вважає Елізабет Броу.

Російський мільярдер та власник металургійної компанії «Норнікель» Володимир Потанін (який не потрапив під західні санкції) гостро розкритикував плани влади щодо націоналізації. «Це поверне нас на 100 років назад, у 1917 рік – часи більшовицької революції та економічної кризи в росії. Наслідки – глобальна недовіра до Росії зі сторони інвесторів – ми будемо відчувати впродовж кількох десятиліть», – прогнозує Потанін.

Одним словом, за словами експертів, оцінити наслідки націоналізації та експропріації для сучасної росії можна, згадавши становище радянської росії після 1917 року: коли більшовики відмовлялись визнавати борги російської імперії одночасно привласнюючи майно зарубіжних компаній, СРСР вдалось домогтись остаточного визнання світовою спільнотою майже через 30 років після цього.

Юристи зазначають, що законопроект про націоналізацію передбачає надмірно широку сферу застосування. Російський ринок покинули дуже багато іноземних рітейлерів й девелоперів з «недружніх» країн, але й багато продовжують свою комерційну діяльність і в такій ситуації примусова конфіскація їх активів буде виглядати необгрунтованою. Виникають також побоювання про націоналізацію іноземних компаній під виглядом введення тимчасової зовнішньої адміністрації, особливо на тлі заяв російських високопосадовців, зокрема спікера державної думи росії В’ячеслава Володіна.

Російська загроза тотальної націоналізації іноземних рітейлерів фактично поставила б кремль у роль топ-менеджера всього: від франшизи McDonald’s до заводу з виробництва бритв Gillette. Але росії, на думку експертів, буде дуже важко знайти досвідчених людей для керування багатьма іноземними компаніями, які підлягають націоналізації. На керівних посадах більшості іноземних компаній в росії повсякчас переважали експати, багато з яких зараз поспішають покинути країну.

«Безперечно, деякі підприємства і виробничі операції цілком можуть відповідати російській моделі. Деякі компанії можуть керуватись олігархом чи приятелем путінського режиму. Але це не завжди спрацює. Навіть, якщо росія знайде топ-менеджерів для керування іноземними компаніями, проблеми із ланцюгами постачання товарів можуть виявитись нездоланними. McDonald’s, наприклад, постачає свою продукцію з різних країн, більшість з яких запровадили санкції проти росії», – вважає Джеймс О’Рурк, професор менеджменту у бізнес-коледжі Мендози при Університеті Нотр-Дам.

До речі, законопроект про введення тимчасової зовнішньої адміністрації не передбачає також і відповідальності за збитки, які будуть завдані її діями чи бездіяльністю правам та інтересам кредиторів, співробітників та інших акціонерів компанії. Крім того, в цьому законопроекті відсутній механізм контролю за діями зовнішньої адміністрації, як і чітко прописані гарантії на отримання компенсації за частки та акції у випадку їх продажу. Не варто виключати і такий варіант, коли у випадку прямих домовленостей з російськими партнерами, останні можуть просто відмовитись повернути передані їм в управління активи.

Якщо ж російська влада все-таки вдасться до радикальних кроків і розпочне «націоналізацію» активів, то іноземні інвестори, які частково чи повністю володіють такими компаніями, можуть ініціювати інвестиційний арбітраж проти росії на основі міжнародних угод у Міжнародному центрі з врегулювання інвестиційних спорів. Ще однією судовою інстанцією для іноземних компаній, особливо дрібних, може бути комісія з претензій.

Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних спорів

Звісно, рішення інвестиційного арбітражу не буде швидким. Тут можна пригадати історію із акціонерами компанії ЮКОС, які судяться з російською владою уже 17 років. На думку Марка Бугенберга, фахівця з міжнародного інвестиційного права у Саарському університеті в Німеччині, росія також може звернутись у міжнародний арбітражний суд. «Але я не бачу жодних підстав для виправдання експропріації. Це вільний вибір кожного підприємства покинути цю країну і припинити свою діяльність», – вважає Бугенберг.

Яким би не був вирок арбітражного процесу, одна справа – виграти у суді, але зовсім інша справа – отримати гроші. росія, як держава-спадкоємиця СРСР, залишається учасницею Нью-Йоркської конвенції з виконання арбітражних рішень, яка передбачає обмежене коло підстав, на основі яких держава може не виконувати арбітражні постанови іноземних судів. Для отримання грошових компенсацій, зарубіжним компаніям доведеться звертатись у російські суди і можна лише гадати чи вони будуть забезпечувати виконання рішень проти росії. Якщо росія продовжить свою нинішню політику, то навряд чи від неї можна очікувати виплати компенсацій, про що свідчить ситуація з компенсаціями по уже ухваленим інвестиційним рішенням.

Іншим варіантом для отримання компенсацій залишається стягнення активів росії за кордоном. Проте, тут діє принцип суверенного імунітету, який вимагає від інвесторів ідентифікувати ті активи, які використовуються з комерційною, а не «державною» метою. Суверенний імунітет залишається чинним навіть під санкціями і в умовах заморожування російських активів – зокрема і рахунків центробанку рф.

Приклади експропріації та націоналізації іноземних компаній у світовій історії

Туреччина у 1980-х роках на тлі підвищеного попиту на електроенергію вирішила залучити іноземних інвесторів до енергетичного сектору економіки й ухвалила закони, які дозволяють компаніям запускати потужності з виробництва електроенергії й продавати її державі. У 1994 році американська компанія Public Service Enterprise Group (PSEG) отримала дозвіл на підготовку до будівництва вугільної електростанції та шахти у турецькій провінції Конья. Згодом між сторонами виникли суперечки з приводу умов постачання та корпоративної структури реалізації проекту.

Турецька влада внесла зміни у законодавство про казначейські гарантії і у PSEG це назвали спробою витіснити компанію з проекту. Компанія ініціювала арбітражний процес відповідно з інвестиційним договором між Туреччиною та США, вказуючи на зміну правової бази у процесі робіт над проектом й опосередковану експропріацію інвестицій. Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних спорів у підсумку ухвалив рішення, що Туреччина дійсно порушила зобов’язання про справедливу та рівноправну поведінку з учасниками ринку згідно ДІД, але відхилив усі претензії щодо втраченої вигоди та опосередкованої експропріації.

У 1995 році кіпрські компанії ADC та ADC & ADMC, які належали канадським інвесторам, уклали з угорською владою контракт на роботи з реконструкції, будівництва та експлуатації терміналів аеропорту Будапешта. Роботи були виконані і компанії почали їх експлуатувати, але у 2001 році міністр транспорту Угорщини підписав розпорядження про передачу аеропорту в управління держави. Кіпрські компанії ініціювали арбітражний процес і домоглись виплати крупної компенсації за незаконну експропріацію.

Аргентина у 1989 році задля виходу з економічної кризи ухвалила план відновлення економіки, який передбачав приватизацію частини державних підприємств та комунальних служб. Зокрема, національна газова монополія була розділена на декілька компаній, які підлягають приватизації. Однією з них стала Transportadora de Gas del Norte (TGN), яка отримала ліцензію на транспортування газу. У 1999 році крупний пакет її акцій купила аргентинська компанія з американським власником CMS Gas Argentina. Розрахунок тарифів проводився у доларах США і конвертувався за обмінним курсом.

Невдовзі в Аргентині знову спалахнула глибока економічна криза і у 2000 році представники газових компаній погодились відкласти коректування тарифів на газ. У 2002 році було ухвалено закон про запровадження надзвичайного стану і тарифи були примусово перераховані в аргентинський песо за курсом – 1 песо за 1 долар (в той час, як ринковий курс становив 3,6 песо на 1 долар). CMS Gas Argentina звернулась в арбітраж, вважаючи рішення аргентинської влади порушенням зобов’язань згідно із договором зі США. Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних спорів підтвердив факт порушення вимог про справедливу та рівноправну поведінку і присудив компанії компенсацію в розмірі $133 млн з відсотками.

Уго Чавес

Уряд Венесуели з 2007 року націоналізував багато іноземних активів в таких галузях, як нафта й газ, гірничодобувна промисловість, сільське господарство та інші. Іноземні інвестори подали судові позови проти держави і багато з них отримали компенсації, але внутрішньому виробництву країни було завдано величезних збитків, зробивши Венесуелу ще більше залежною від імпорту, а її громадяни змушені були переживати постійний голод, відключення електроенергії та інфляцію на рівні 10 398%. Наприклад, влітку 2011 року президент Венесуели Уго Чавес підписав указ про націоналізацію золотодобувного сектору країни: державі переходили усі активи зарубіжних компаній і права на розробку, а приватним компаніям заборонили вивозити золото з країни.

Канадська компанія Rusoro назвала рішення Чавеса порушенням двостороннього інвестиційного договору між Канадою та Венесуелою і подала судовий позов. Під час арбітражного процесу представники Венесуели не заперечували факт експропріації, але підкреслювали, що провели її у відповідності із національним законодавством. Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних спорів у підсумку визнав, що держава незаконно привласнила активи Rusoro, хоча й мала на це право з політичних мотивів. Канадській компанії присудили компенсацію на суму $1,2 млрд з відсотками.

Аналогічну компенсацію присудили канадській гірничодобувній компанії Crystallex у 2016 році, яку вигнали з операційного контракту на одне із найбільших у світі нерозроблених родовищ золота. Незважаючи на розпорядження від 2018 року, яке дозволяє арештувати певні активи Венесуельської державної нафтової компанії (PDVSA), забезпечити виконання судового рішення поки що не вдалось. У PDVSA нещодавно заявили, що подадуть ще одну апеляцію і це буде третій поспіль судовий процес.

Ще один приклад – компанія ConocoPhillips. Три з її нідерландських дочірніх компаній виграли арбітражний процес на суму $8,5 млрд на початку 2019 року після того, як Венесуела націоналізувала три їх нафтові проекти, але правозастосувальні зусилля надалі застрягли у судовому процесі з анулювання у Міжнародному центрі з врегулювання інвестиційних спорів. PDVSA також заборгувала $2 млрд ще двом дочірнім компаніям ConocoPhillips і судовий процес з примусового виконання триває після того, як початкова спроба врегулювання зазнала фіаско.

Читайте також –

Карта міжнародного рітейлу, який продовжує працювати на території країни – агресора, й водночас – в Україні


До останніх новин До популярних новин Підтримати редакцію

Раз на тиждень

ми будемо відправляти Вам 

найцікавіші новини тижня


Поділіться цією новиною в соціальних мережах


Читайте також

Усі новини ринку