Флешмоб #МенеНеЗупинити: рітейлери поділилися своїми невдачами

Серед компаній в флешмобі #МенеНеЗупинити вже відзначилися Вулична Їжа, Нова пошта, Гастромайстерня Confiture, Indposhiv, Вікно у двір, Logic clothes і інші.

Команда національної програми підтримки підприємництва «Будуй Своє» і Ощадбанк запустили 29 листопада флешмоб #МенеНеЗупинити, в рамках якого українські підприємці діляться історіями своїх провалів. Мета флешмобу – мотивувати тих, хто тільки на початку шляху, не опускати руки, адже помилки і невдачі – це не кінець світу. Представили рітейлу також не залишилися осторонь. У флешмобі вже взяли участь Артем Волхонський, Катерина Возіанова, Роман Тугашев, Євген Клопотенко, Анастасія Мальцева, Анна Шепілова та інші. 

СЕО та Засновник фестивалю Вулична Їжа Роман Тугашев:

“1. У принципі в житті потрібно зробити один правильний вибір – знайти мудру жінку і одружитися з нею.
2. І завжди до неї прислухатися.

Номер 1 я виконав успішно, номер 2 – немає і пішов відкривати ресторан. Без досвіду і без розуміння процесів. Як сказав якось Savva Libkin я занадто пізно зрозумів, що таке P & L. Заробивши гроші на успішної юридичній практиці (Vasily Rad, Брази, спасибі тобі, повіривши одного разу в студента ми погомоніли на ринку M&A і цінних паперів в епоху золотого сінокосу) успішно їх просадив в неуспішному закладі. Цей досвід був куплений мною рівно за $100 000.

Гастробарі Томатос простягнув рік. Після затяжного відкриття, прекрасного медового місяця і тривалого судомного періоду мені довелося віддати його за борги. Хоча, поклавши руку на серце, це був шикарний період життя, який мені дав багато знайомств, позитивних емоцій, вдячних гостей і цінних критиків, які після стали друзями (привіт Anastasia Shestopalova, я пам’ятаю твої відгуки).

Чому мене навчив цей досвід:

• не займатися тим, у чому взагалі нічого не розумієш, накрайняк купити криптовалюта;
• вчитися краще на роботі, будучи найманим співробітником;
• справжня робота почнеться після завоювання успіху, утримати завжди складніше;
• не відкрию нічого на останні гроші;
• гроші краще брати у найближчих родичів, шанси, що за вами будуть бігати з пістолетом мінімальні. Максимум – образа, нерозуміння, яке з часом йде нанівець;
• готовність впахівать 24/7;
• без команди немає успіху;
• завжди виконувати правило номер 2.

Влітку 2013-го я чесно сказав собі, що не зміг, що # незлетіло, повісив замок на двері і пішов організовувати перший фестиваль Ulichnaya eda, ну а там ви і самі все знаєте як було”.

Керівник відділу розвитку цифрових послуг Нова пошта Артем Волхонський:

“В рамках флешмобу «Будуй своє» ділюсь досвідом створення своєї справи. Я хотів мати власну справу з моменту вступу до інституту. З того часу я не полишав спроб, хоча більша частина з них була невдалою.

Перше, що я спробував – розробка сайтів, ми почали цим займатися з одногрупником на початку двотисячних. В ті часи це було надпопулярно, і після пар багато хто біг додому, щоб закінчити проект. Замовник мого першого проекту, сайту знайомств, запропонував мені стати партнером, і я погодився.

Так несподівано перша справа закрилася, і почалася друга. Був 2002-2003 рік. Я займався розвитком сайту знайомств, основною аудіторією котрого були заможні іноземці, що шукали собі дружину в Україні. Справа була прибутковою. Але біда була в тому, що мені це було зовсім не цікаво, і я хотів створити щось власне. На одному з етапів я вирішив, що треба рухатись далі. Ми з напарником розійшлися.

Певний час я продовжував займатися розробкою, версткою та дизайном на аутсорсі (зараз це виглядає дико, а тоді це була норма). Паралельно продовжував пошуки, пробував нове. У різні періоди це були: магазин парфюмерії lacosmo.com.ua (домен досі мій), відкриття магазину «все по 7 грн», відкриття офлайнової точки продажу мотороллерів та мотоциклів на Петрівці. Але більше за все я любив велосипеди і розумівся на них.

За три роки покатушок я познайомився з власниками майже всіх магазинів та з більшістю постачальників. Всіх нас об’єднувало одне хобі, тому знайомства відбувалися самі собою. Було відчуття, що я став частиною великої сім’ї. Тоді я зрозумів, що хочу відкрити свій інтернет-магазин, продавати велосипеди, обладнання та комплектуючі. Я почав розмірковувати над назвою, щоб купити домен. Цей домен до сих пір у моїй власності – adrenalin.com.ua. Справа давалася важко. Не вистачало напарника та розуміння, що робити далі, як вийти у прибуток. Щоб заробляти гроші, я продовжував працювати, а весь свій вільний час присвячував інтернет-магазину. Більше року мені не вдавалося суттєво зрушити справу з місця.

Другим етапом розвитку цього бізнесу було знайомство з майбутнім напарником, що зарядив мене оптимізмом. Тоді ми вирішили купити ще один домен (популярного у минулому велофорума velocity.com.ua) і створили ще один магазин. Тепер в мене був досвід та напарник, і справа пішла вгору. Кількість замовлень постійно зростала. Я був повністю поглинутий справою. Ми з напарником вийшли на певний етап, коли для подальшого розвитку потрібні були інвестиції. А про це мені було геть нічого невідомо. Згодом партнер вийшов зі справи за сімейними обставинами. Тож у 2011 році я прийняв рішення продати бізнес.

Після продажу всі кошти я з другом інвестував в інший проект — агрегатор доставок їжі. Для цього ми зареєстрували торгівельну марку та домен 247.ua. Але невдале планування і неправильні розрахунки вже на першому етапі дали розуміння того, що подальше вкладання в проект лише збільшить збитки. Від цієї справи ми відмовились.

Не дивлячись на всі поразки та невдалі спроби, я радий, що отримав неоціненний досвід і зміг зробити висновки, котрі мені зараз допомогають як члену команди великої компанії: дбайливо ставитися до витрат і брати за них особисту відповідальність. Адже немає абстрактної компанії окремо від тебе. Є люди, що в ній працюють і безпосередньо впливають на її успішність, в тому числі й я. Варто ще на старті ставити собі просте питання — чи витратив би я свої гроші на цей проект? Всі справи в компанії зараз сприймаються як особисті. Чи кинув би я поточну справу, якщо закінчився робочий день? Чи влаштувала б мене якість виконання завдання? Влаштувало би мене перенесення дати запуску? Досягти успіху можна лише у тій справі, що тобі дійсно подобається. Треба горіти нею. Не боятися робити щось вперше і постійно навчатися.

Тому цей досвід не можна ні з чим порівняти чи замінити. Для мене це були насичені та важкі роки. І якщо б мене спитали, чи спробував би я ще раз, знаючи що це не злетить, то я би відповів «так». І всім хто ще розмірковує, хочу сказати — робіть! Не спробуєте – не дізнаєтесь. Поганого досвіду не існує, поганим може бути лише його відсутність”.

Співзасновник Гастромайстерня Confiture Євген Клопотенко:

“Знайте, як тільки ви вирішили розпочати власну справу – ви автоматично домовилися з дияволом, що пройдете через всі кола пекла раніше покладеного часу. Як би заздалегідь.

Бізнес – це про ризики. До наслідків ризиків потрібно бути готовим. Але тут є парадокс: коли вирішуєте зайнятися бізнесом, то краще нерозважливо кинутися в цю прірву, ніж намагатися все обдумати і прорахувати. Якщо почнете занадто багато думати перед дією, то навряд чи його зробите.

Так було з Гастромайстерня Confiture 6 років тому. Ми з Gastro Den просто взяли 8000 гривень і почали робити варення, яке потрібно їсти з м’ясом і сиром. Ми тоді не думали про те, що це незатребувана ніша на українському ринку. Ми думали про те, що можемо зробити життя людей смачніше. Тому що варення з соковитим шматком м’яса – це, чорт візьми, божественно. Так, на голому ентузіазмі ми почали намагатися продавати незвичайне варення людям, які звикли до кетчупу і майонезу.

Вперше у мене в голові проскочила думка «навіщо взагалі я все це роблю?» взимку, коли Confiture було 2 роки, а на моїх жигулях спустило колесо. Я тоді якраз доставляв замовлення (аж 2 банки варення). Так ось, на вулиці конкретний мінус, я без рукавичок міняю колесо, спізнююся до клієнтів. Віддав замовлення – отримав 70 гривень, сів у машину і сильно засмутився. А потім я згадав, яке задоволення відчувають люди, коли куштують наше варення. Тому що нереально смачно. Я згадав про те, що наша мета – підняти людей на новий гастрономічний рівень. І мені полегшало.

Сьогодні у Гастромастерской є офіс, команда, конкуренти (велика частина яких вже встигла закритися), а нашу продукцію можна зустріти в різних магазинах по всій Україні.

Це я все до чого. У бізнесі факапи трапляються частіше, ніж вам може хотітися. Якщо чесно, факапи трапляються завжди. Факап, підданий здоровому аналізу, – це досвід. Досвід – це те, що допомагає вам ставати краще і не повторювати минулих помилок. Ну, якщо ви не мазохіст, звичайно. Буває складно. Бувають моменти, коли є нестримне бажання все кинути. Але якщо ви все це долаєте – то ви молодець і в якості нагороди переходите на наступний левел. Там буде трохи складніше. Зате ви і ваш бізнес станете сильніше, впевненіше і успішніше”.

Засновниця бренду Indposhiv Катерина Возіанова:

“У мене не було жодного бізнесу, який я почала і закінчила, бо не пішов. Мій скромний бізнес досвід зводиться всього лише до одного Indposhiv Bespoke House. Але і в рамках цих вже майже 9 років мені здається, що під кожен мій місяць можна поставити хештег #МенеНеЗупинити

Однією історією я все ж хотіла б поділитися. І ця історія скоріше про те, що особисто мої причини зупинитися і кинути все майже завжди були пов’язані з людьми.

Як ви знаєте, в будь-який чоловічий майстерні головна людина – не директор і навіть не власник. Головна людина – закрійник. Саме тому більшість чоловічих ательє засновані закрійниками, які в одній особі і директор, і бухгалтер і т. д.

З огляду на, що конструювати лекала і кроїти я вмію приблизно так само, як керувати літаком, моє головне бізнес-завдання протягом всієї історії Indposhiv було знайти правильного закрійника.

Ті з клієнтів, які були з нами з самого початку, пам’ятають, що до приходу теперішньої команди у мене було 4 закрійника. І кожен з них – це мій неймовірний досвід, який відкривав нові грані мене, як людини і як бізнесмена.

Але особливо це вдалося №3 (імена не називаю).

Це не був Закрійник від Бога, але зате він міг працювати по 12 годин на добу, а то й більше. Та й, чесно кажучи, після номера 2 вже сам факт того, що людина брала слухавку і приходила на роботу був для мене щастям. З його приходом ми змогли почати розширювати виробництво і в підсумку переїхати в нове, більше приміщення. Ми розробляли систему виробництва, набирали людей і навіть створювали навчальну програму. Я навіть зробила його партнером (йому не треба було викуповувати частку, він просто ділив прибуток… майбутній) та до того ж отримував зарплату (на відміну від мене). Я присвятила його в усі фінансові справи (зрозуміло! Це ж партнер!) І ми разом намагалися будувати фінансову модель. Тут слід зазначити, всі, хто мене знають – знають, що я не жлоб (I hope so!).

Коротше, все це тривало до моменту, поки в один “прекрасний день” №3 не сказав мені, що подібна модель відносин його не влаштовує, і що він забирає майстрів і йде в “свій бізнес”. Готовий зі мною співпрацювати, але за зовсім іншими розцінками (ціна для клієнта -15%).

Причому “йде” не зовсім те слово – коли я прийшла на роботу він вже “пішов”. І забрав речі клієнтів (примірки, готові вироби) – ну так, про всяк випадок.

Тут можна довго описувати як я намагалася “вести переговори”, як мені ж в обличчя з матами кидали речі наших клієнтів і як, коли я їхала на останню зустріч з №3 просила водія таксі, якщо що, допомогти мені фізично.

У підсумку, речі забрала. Нового закрійника знайшла. Все стало краще, ніж було.

Висновків з цього випадку може бути мільйон. Перший, який напрашівается- НЕ *** (excuse my language) так сильно довіряти людям. Але є і другий: якщо не можеш не довіряти (а це мій варіант, працювати і не довіряти для мене неможливо) – довіряй ПРАВИЛЬНИМ.

Ну і, звичайно, не дивлячись ні на що – не зупиняйся”.

Співзасновник магазину Вікно у двір Анастасія Мальцева:

“Попросили розповісти про один факап, після якого не опустилися руки. Смішно))) За більше ніж 4 роки їх накопичилася пара десятків. І всіх їх рідних дуже люблю, всі вони стали уроками і зробили #oknovodvor_team сильніше.

Але якщо вибирати один, нехай це буде сайт. Йшов до кінця 2014 рік, а made in Ukraine йшов до піку своєї популярності. Тоді ми і вирішили, що ні багато ні мало станемо українським Asos: зробемо крутий мінімалістичний сайт, наповнимо його асортиментом Вікно у двір, зірвемо великий куш і ощасливимо всіх дівчаток країни. Ми тоді ще не знали, що в нашій країні сайти вчасно і якісно здаються дуже рідко і що на нас така забаганка не пошириться 🙈 І навіть після горе-запуску платформи дива не було: 3 пари рук помножені на сотні товарів, які не встиг відзняти і залити, а їх хтось вже купив в оффлайн-магазині, дали сумний результат. Ми боролися з сайтом весь 2015 і 2016 рік, в 2017 онлайн-магазин продавав тільки сувенірку, мінімалістичний дизайн не радував око, а руки опускалися остаточно. Тому, коли постало питання запуску краудфандінга для #OVDmeetingplace, ми зітхнули з полегшенням, вирішили знести все до біса і віддати майданчик під збір коштів.

Ось така от історія про те, що нас не зупинити: ні в ідеях, ні в реалізації, ні в спробах тягти мертвого коня, ні в кризовому менеджменті. Так просто ні в чому 😂 “

Співзасновник магазину Вікно у двір Анна Шепілова:

“Ось у нас з Anastasia Maltseva часто запитують: «А чому у вас немає чоловічого асортименту?» Ми посміхаємося, знизуємо плечима і згадуємо, як майже 2 роки ми намагалися розвивати чоловічий корнер, вишукували партнерів, навіть образи збирали і пару раз умовили Sergey Sergeev побути моделлю. Але, наші дизайнери/виробники, часто йдуть шляхом найменшого опору і шиють одне і теж: світшоти, футболки, сукні-комбінації, останні для дівчат, звичайно. 😂 Ми так сильно боролися за чоловічий корнер, що навіть зуміли розширити його і у нас були чоловічі джинси, р убашкі і парки, але цифри невблаганні і рентабельність метра полки продиктувала своє. Тому, нам довелося його закрити, не без надії відновити.

Коротше, я все ще думаю про чоловічому асортименті в Вікно у двір, хоч бери та Італію вози. 🙊🤪
На фото все так: я фоткала, Сергій не задоволений станом справ, Варя поки сама не знає, що думає)))) “

Колишній співвласник фаст-фуда Донер кебаб Микола Гавриляк:

“В 2015 році до мене звернувся співвласник одного з ресторанчиків з пропозицією викупити в його товариша щойно відкритий фаст-фуд «Донер кебаб».

Я втягнувся з умовою, що на ньому всі робочі питання (кухня, персонал і т. д.). Він погодився, але попросив долучитити в проект нашого спільного товариша-дизайнера, бо хотілось з фаст-фуду зробити більш солідний заклад.

Вже за тиждень ми проговорили умови та частки, закинули гроші попередньому власнику і наш дизайнер запропонував варіант інтер‘єру, який нам сподобався і який було профінансовано.

І все б нічого, але студенти-іноземці, які до ремонту було основними клієнтами і тримали заклад «в нулях» перестали чомусь до нас ходити.

Переробили меню, ще раз переробили, справи пішли краще.

Всі троє співвласників після перших сигналів про те, що ситуація стабілізується, пішли займатись своїми основними проектами, на роботу почали підбирати керуючого.

Раптом ініціатор цієї двіжухи оголошує про свій вихід з проекту у зв‘язку з наміром виїздити з України та вкладатись у новий проект десь у Європі, замість себе підтягує іншу дівчину. Заклад мінусується, я з надією на краще, дотую проект з власної кишені.

Продаю частину своєї долі знайомому. Вкидаємо додаткові ресурси в роботу, вводимо багато акційних пропозицій, виходимо на круті обороти, от тільки прибутку від цього не більшає.

З проекту виходить дизайнер та дівчина, яку підтягнув початковий ініціатор, їх долі викуповує ще один мій товариш, який має досвід в ресторанному бізнесі і ми знову активно включаємось самі в роботу.

Заклад поступово починає виходити в плюс. 3-4 місяці у нас ідеальна команда, заклад працює налагоджено, грамотна керуюча, ми щасливі.

Аж раптом приходить осінь:

Частина працівників звільняється і йде на навчання, ще декілька раптом надумали їхати в Польщу, бо там зп куди вища, керуюча завагітніла і залишила роботу.

Ми в шоці.

Пробуємо швидко перекривати всі дири, але їх надто багато на одиницю часу + у кожного є пріоритетніший власний проект, який потребує часу.

До цього додається моральне вигорання, вже дивитись не хочеться на проект, яким ти ще рік тому горів.
Приймаємо рішення про продаж, мінусуємось, але щасливі, що це закінчилось.

Висновки:

1. Не беріться за бізнес в сфері, яку не розумієте тільки тому, що вам хтось з знайомих каже, що він все організує, а від вас тільки гроші.
2. Наперед добре пропрацьовуйте хто з партнерів за що відповідає і як відбуватимуться різні внутрішні процеси.
3. «Злазьте з мертвого коня» – якщо бачите, що проект не є успішним і тенденція до погіршення ситуації, то варто чесно глянути на стан речей і не боятись закрити проект. Байдуже, що подумають інші, байдуже, що соромно, що не потягнули, це ваші гроші і не варто для красивої картинки накопичувати борги.
4. Робіть висновки та вчіться. Я після цієї історії не бачу себе в ресторанному бізнесі і відмовляюсь від таких пропозицій та ще багатьох інших, як би красиво вони не виглядали на папері, якщо розумію, що не буду приділяти їм свій час на регулярній основі.

П.С: Зараз кожен з учасників цієї історії успішно реалізовує себе у своїй ніші/нішах і всі щасливі від цього.
Всім успіху та позитиву😉”

 Співзасновник українського бренда Logic clothes Тетяна Кочур:

Засновник проекту Made in Ukraine Юлія Савостіна:

“В той час, як одна частина країни фонтанує негативом в сторону підприємців, друга, на щастя, розуміє, що не буде підприємців – не буде робочих місць, зарплат, пенсій та інших благ, отриманих від відрахувань у бюджет.

А тому дуже хочу підтримати флеш-моб #МенеНеЗупинити від Будуй своє (подробиці флеш-мобу на сторінці).

За родом діяльності я багато спілкуюся з бізнесменами. І багато бачу ситуацій, де сила волі, характер і віра в себе і свою справу не дає опустити руки і кинути почате.

У 2015 році, після закінчення другого фестивального сезону, наша команда робила Новий рік на Контрактовій. І ось за тиждень до початку новорічного марафону нас кинув партнер. Гаразд би, просто не зробив свою частину роботи, але він відмовився від фінансових зобов’язань у 2 мільйони гривень, без яких якісна новорічна програма була неможлива. Відмовитися від своїх зобов’язань перед містом я вже не могла: програма була затверджена, підрядникам роздані передоплати, процес запущений, заїзд почався.

Я до сих пір зі здриганням згадую, як позичала гроші у всіх друзів, брала кредити і екстрено продавала машину, щоб розрахуватися з артистами, технарями і співробітниками. Мені досі соромно, що я не зуміла зробити з цього Нового року казку і красу, що не вийшло так, як хотілося. Але відмовитися від заходу в цілому я не могла. Тому я влетіла на ці гроші і ще на додаткові зобов’язання, які взяла на себе і відпрацьовувала до вересня 2016-го.

Тоді, я страшному січня 2016, коли всі відвернулися і робили вигляд, що нічого не знали, так і треба, “це твоя проблема”, один мудрий чоловік мені сказав: “ти можеш озлитися і образитися на весь світ, все кинути і з часом навіть забути, а можеш позначити ці 2 мільйони як операційний збиток і йти далі. Збитки-вони трапляються в будь-якій справі”…

З тих пір пройшло 2 роки, а фраза “новий рік” вдома досі викликає тремтіння. Я рада, що ці 2 мільйони стали всього лише операційними збитками, і не зламали мене і мою роботу, що не підприємництво в чистому вигляді, але спрямована на його розвиток.

Навіщо я це пишу? Потім, щоб, можливо, вас не вбивали нинішні труднощі, а просто робили сильніше “.

Читайте також:

Мене не взяли. Рітейлери поділилися в соцмережах своїми історіями