Андрій Задорожний – про розвал «Козирної Карти», хорватську в’язницю та хабарі чиновникам

Андрій Задорожний – про розвал «Козирної Карти», хорватську в’язницю та хабарі чиновникам

20.06.2019 08:10
  2006
rau

Засновник першої всеукраїнської мережі ресторанів “Козирна Карта” про успіхи та невдачі свого бізнесу, затримання, будні в СІЗО, і про те, як змінився його спосіб життя зараз.

Цей матеріал також доступний роcійською мовою

Мережа “Козирна Карта” була створена в 2000 році, та проіснувала більше 10 років. Вона довго зберігала лідерство на ринку і на піку об’єднувала 112 ресторанів. У січні цього року «Козирна Карта» офіційно закрилася, але проблеми почалися набагато раніше.

У 2010 році Андрія Задорожного звинуватили в шахрайстві з заставами по кредиту, виданими «Родовід банком», а в 2012 році оголосили в карний розшук. Кілька років він переховувався від української влади, жив в Грузії та Італії. Одного разу по дорозі у відпустку при перетині кордону Сербії і Хорватії його зупинили прикордонники, після чого він майже півтора року провів у хорватському СІЗО.

У 2015 році бізнесмена передали Україні, тут його виправдав київський Печерський суд. До того моменту «Козирна Карта» була вже практично мертва. Багато ресторанів закрилися або були продані.
Зараз Задорожний володіє декількома закладами, такими як ресторан «Сулугуні», «Дежавю», Samogon Bar. В інтерв’ю для каналу FranchTV він детально розповів про причини і наслідки свого зльоту та падіння. Редакція MC Today опублікувала все найцікавіше з розмови. RAU публікує скорочену версію статті.

Про те, чому ресторани закриваються

Ресторанний бізнес – це складно. Зовні все виглядає просто, але насправді це історія, в якій дуже легко помилитися.

Людина, яка не знає ресторанну справу зсередини, але хоче відкрити ресторан, мислить як звичайний відвідувач.

Відвідувач заходить в заклад, замовляє яєчню, йому виносять два смажених яйця і рахунок на 200 гривень. Він не розуміє, чому так дорого, і починає рахувати, що яйце коштує 5 гривень, сковорода – 100 гривень. І тоді йому здається, що з нього вийшов би ресторатор не гірше. Зазвичай такий підхід призводить до того, що ресторатори-початківці влітають в величезні збитки, в кращому випадку вони зможуть вийти в нуль.

Успішний ресторанний бізнес – це люди, постійне оновлення обладнання, вдалі приміщення, маркетинг, PR.

Про секрети популярності мережі

Найголовнішою фішкою наших закладів у 2000-х були дисконтні карти. Людям за великим рахунком було все одно, яку знижку вони отримають з картою. Мати в гаманці фірмовий пластик було статусно. Зараз цей тренд пішов, ніякої статусності більше немає, і всі знижки перемістилися в додатки.

 

На початку нульових ми влаштовували великі вечірки, концерти, потрапити на які теж було престижно. Перед великими заходами «Козирної Карти» не можна було записатися в перукарню в Києві.

Зараз нічого такого не робимо, тому що всі події організовувалися на спонсорські гроші, таких бюджетів ні у кого тепер немає. Бувало, що один івент міг коштувати $4 млн. Але я по тих часах не сумую. Такі проекти забирають багато енергії.

Про розвал «Козирної Карти»

У розвалі мережі винен людський фактор. У нас повиростали корони. Відчували себе всесильними. Було дуже багато грошей, тому перестали контролювати ситуацію.

У команді «Козирної Карти» завжди було багато людей з дуже різними поглядами і розумінням ринку, тому, коли почався складний період, ми не впоралися. Найголовніший удар по мережі завдала влада, коли нас звинуватили, що ми зливаємо відходи в річку. Наші ресторани почали зносити з набережної Дніпра (Муракамі та Баккара – прим. ред.).

Офіційно мережу закрилася в 2019 році, але це формальність, тому що вона закрилася вже давно.

Про життя в бігах

У 2012 році мене оголосили в розшук. Я виїхав з країни і жив в Грузії. Мене там прикривав губернатор Аджарії. Грузини не дуже сприймали владу Віктора Януковича, тому вони мені якийсь час допомагали. Я там навіть ресторан відкрив. Півроку я прожив в Батумі, півроку – в Тбілісі.

Родина моя перебувала в Італії. Одного разу я вирішив поїхати до них. У мене аерофобія, тому переміщаюся я тільки на машині. Незадовго до виїзду з країни я був запрошений до Міністерства безпеки Грузії. Там мене зустрів ад’ютант міністра і повідомив, що я перебуваю в розшуку в Україні та що з України в Грузію прийшов запит мене видати.

Ірина Турбаєвська з дочкою Олею і чоловіком Андрієм Задорожним

«Ми, звичайно, не дуже добре до них ставимося, але ми повинні їм щось відповісти», – сказала мені ця людина і вручила диск, який попросив подивитися вдома. На диску була фотографія якогось старого багатоповерхового будинку під Тбілісі, а нижче підписана ціна: 4,6 млн ларі.

Таким чином мені запропонували взяти участь в становленні незалежної Грузії. Мені потрібно було купити цей об’єкт в обмін на захист та імунітет грузинської влади – або виїхати з країни.

Але у мене не було таких грошей. Вони думали, що я мультимільярдер, хоча насправді у мене було з собою $200 000, а їх пропозиція обійшлося б мені в $1,5 млн. Я прийняв рішення їхати. Через Туреччину, Болгарію, Сербію, Словенію я доїхав до Італії. Там в Форте-дей-Мармі перебувала моя сім’я.

Про затримання

Поки я перебував в Італії, мій човен стояв на ремонті в Стамбулі. Коли ремонт закінчився, мені подзвонив капітан судна і запропонував пригнати яхту в Віареджіо, де я на той момент перебував. Порожній яхті довелося б довго до мене плисти, тому один мій товариш умовив мене на мій день народження їхати до яхти в Туреччину машиною, а звідти вирушити в круїз на честь мого дня народження.

Ми виїхали. Я спав у дорозі й навіть гадки не мав, що перебуваю в міжнародному розшуку. На кордоні Сербії та Хорватії мене затримали прикордонники і хотіли екстрадувати в Україну. Але без моєї згоди цього зробити було не можна. Тому я рік і два місяці відсидів у хорватському СІЗО.

Смердить, шумно, хропіння. Зі мною в камері знаходилися ще 24 людини – сербські військові злочинці. Я б міг в двомісну перейти, але там нудно. Вивчив мову хорватську, правда, вже забув багато.

Потім я повернувся в Україну, мене супроводжував конвой. У мене був хороший адвокат. Печерський суд випустив мене під заставу. Тюрма краще, ніж лікарня.

Про проблеми ручного управління бізнесу

Коли проект повністю оформлений, коли розписані бізнес-процеси і стандарти, коли все систематизовано, працює система контролю якості, тоді бізнес не потребує ручного управління і все не залежить від однієї людини.

Я ніколи не був в усьому цьому сильний. У мене були люди, які управляли справами. Усе трималося на самій ризикової речі в світі – на людському факторі. Але я радий, що все це було. Ми жили дуже насиченим життям.

Як змінився спосіб життя

Я прекрасно себе почуваю, гуляючи навколо будинку. Не обов’язково по Парижу гуляти. Сильно знизилися запити. Якщо раніше потрібні були літаки, яхти, готелі, поїздки, то зараз немає ні потреби такої, ні грошей таких.

Джерело MC Today 

Читайте також –

Дмитро Борисов: топ-5 глобальних трендів ресторанного бізнесу


До останніх новин До популярних новин Підтримати редакцію

Раз на тиждень

ми будемо відправляти Вам 

найцікавіші новини тижня


Поділіться цією новиною в соціальних мережах


Читайте також

Усі новини ринку