Ольга Копилова, засновниця гастролавок «Чорноморка»: У нас немає конкурентів

28.09.2018 08:09

13792

Ольга Копилова, засновник і генеральний директор мережі гастролавок “Чорноморка”, розповіла, навіщо компанії, яка поставляє рибу і морепродукти в більш ніж 300 точок, відкривати свої ресторани і як працює цей напрям.

Maincream зустрівся з Founder&CEO гастролавок мережі “Чорноморка” Ольгою Копиловою для того, щоб відкрити завісу таємниці над історією створення та принципами розвитку компанії, дізнатися секрети приготування смачної риби і плани на розвиток. RAU публікує адаптовану версію матеріалу.

— Сьогодні Чорноморка – одна з найпрогресивніших рибних компаній в країні. Крім поставок і продажів, ви раптом активно почали відкривати свої ресторани. Чому пішли в цю нішу?

—Так, все вірно, Чорноморка починала з продажу продуктів в інші ресторани. Увійшли в цю нішу, бо вирішили, що настав час готувати самим.

— І пробувати залучити нову аудиторію?

— Можна і так сказати. Спочатку були просто поставки по ресторанах, потім побували на фестивалі Вулична Їжа та інших. Після активних продажів на різних заходах у людей почало з’являтися все більше питань про те, де нас можна знайти і спробувати страви. У підсумку інтерес з боку клієнтів привів до створення першої рибної лавки в Києві на вулиці Пітерська. Це був маркет, в якому можна було придбати свіжий улов і при бажанні там же попросити приготувати, і з’їсти.

— Виходить, ви не відразу збудували формат restaurant&market?

— Не відразу. Люди почали приходити за покупками і паралельно звертатися за порадами. Пам’ятаю, один чоловік підійшов до мене і попросив показати йому, як приготувати рапани. Потім підключилися ще бажаючі. Так ми стали готувати.

— А як вміння готувати прийшло до вас? Вам завжди це подобалося?

— Знаєте, коли є потреба, приходить і вміння. Як і у будь-якої жінки, мабуть.

— Як же ви все-таки починали?

— Починала з розвезення риби на метро, адже машини не було. Мій однокласник, про який я згадувала раніше, зайнявся передачею риби з Криму. Це був 2014 рік. Я почала допомагати йому продавати. Пам’ятаю, кілограм барабулі коштував 40 грн, а я продавала за 42. Крутилися як могли.

Паралельно я працювала в ресторані. Дослужившись від офіціанта до керуючої, я пішла і почала глобально займатися поставками риби і її продажами тут, в Києві.

Звичайно, спочатку я не мріяла про цю сферу. Але таке правило життя: коли ти, в силу певних обставин, повністю віддаєшся справі, якою займаєшся, воно тебе поглинає. Таким чином я маю те, що маю. Хоча до ідеалу ще, звичайно, далеко. Не можна зупинятися.

— Така робота, яка була у вас спочатку, могла зламати вас в будь-який момент. Ніколи не відчували, що більше немає сил? Не хотілося кинути цю рибу і втекти з метро?

— Може, рибна сфера і не була моєю мрією, але я відчувала, що займаюся своєю справою. А це куди важливіше. Мабуть, завдяки цьому я і не зламалася. У мене все виходило. Кинути все? Я цього не розумію. Адже є такий момент як відповідальність.

— Ви коли-небудь замислювалися про те, що можете займатися чимось іншим?

— Ні. Не уявляю себе в іншій сфері. Це справа мого життя. Озираючись назад, я до сих пір не розумію, як змогла побудувати те, що ми маємо на даний момент. Це вимагає величезних зусиль.

— А як потрапили в цю сферу? Адже роботу з рибою і морепродуктами важко назвати дівочої мрією.

— Можливо, це прозвучить надто банально. Але моя історія в цій сфері почалася з того, що мій однокласник з Балаклави передав мені в якості подарунка трохи риби. Мені було ліньки її смажити, тому, користуючись посадою адміністратора в ресторані Майамі, я віднесла її туди і віддала кухарям на жарку. Надалі Майамі став першим закладом, куди я стала поставляти рибу. Потім був Дежавю та інші. У підсумку невеликий підробіток вилився для мене в величезний проект.

— Безумовно, Чорноморка лідер у своїй ніші. Який обсяг робіт виконуєте?

— Ми поставляємо рибу і морепродукти в більш ніж 300 ресторанів і магазинів. Маємо власний вилов в Чорному морі. До Києва все привозиться з допомогою новітнього обладнання. Майже всю рибу ми виловлюємо самі, а що стосується устриць, тут ми працюємо з трьома партнерами. Адже один просто не зміг би забезпечити наш обсяг.

— Власний вилов – це дуже затратно?

— Безумовно, це дуже дорогий і трудомісткий процес. У нашій країні дозволити собі таке можуть далеко не всі, тому що це не завжди рентабельно. Та й рибалки не найпростіші люди. З ними треба вміти розмовляти.

— Ви плануєте розширювати мережу або впроваджувати будь-які нововведення?

— Незабаром відкриється нова точка на Дніпровській набережній. Вона буде трохи більше, ніж ті, які функціонують зараз. А що стосується нововведень, то слід згадати про наш проект “Рибні канікули”. Проект передбачає, що ми зі своїми вітринами, апаратурою і продукцією заїжджаємо в ресторан, який хоче підняти свою відвідуваність, і протягом двох тижнів працюємо там від імені Чорноморки для залучення гостей.

— Думаю, дійсно потрібно більше рибних крамниць, де можна смачно поїсти.

— Згодна. Тому вже дуже скоро на Подолі відкриється перша цілодобова рибна лавка в Україні. Вона займе нижній поверх ресторану, про який я говорила раніше. Ми плануємо відкриття ще 20 лавок тільки по Києву. Думаю, повинні поміститися.

— А яка ваша головна амбіція в рамках роботи в Чорноморці?

— Складно сказати. Ми просто робимо те, що повинні. Немає далекосяжних планів. Є чітке розуміння, що необхідно зробити для того, щоб розвиватися. Саме цим ми і займаємося. Успіх приходить тільки з роботою.

Тільки зараз я починаю замислюватися про те, якого рівня ми досягли, просто якісно роблячи свою роботу, а не керуючись ідеєю затьмарити всіх. Всі з натхненням. За підсумком, у нас немає жодного конкурента.

— Були думки про те, щоб вийти на зарубіжний ринок?

— Хоч би тут всього вистачило (сміється). У нашій країні поки що не ловлять рибу на такому рівні, якого потребує Захід. Бракує техніки і якості знань, умінь. Сподіваюся, коли-небудь ми зможемо зайнятися щільніше цим питанням. А поки весь упор йде на ресторанну діяльність. Навряд чи хтось смажить смачніше, ніж ми, як би самовпевнено це не звучало.