Продавець з подвійним дном: найгучніші випадки обману партнерів у рітейлі

Разом із випадками організації бізнесу на основі сумнівної моделі роботи є приклади звичайного обману партнерів, постачальників, клієнтів тощо. RAU зібрала декілька основних показових кейсів.

Небезпечна бізнес-модель

Мережа ювелірних салонів B2B Jewelry. Один із найвідоміших прикладів останніх років – робота мережі B2B Jewelry. 27 серпня 2020 року СБУ повідомила про викриття фінансової піраміди B2B Jewelry, організатори якої за два роки обдурили понад 600 000 громадян і привласнили собі понад $250 млн. За даними СБУ, до організації фінансової оборудки були причетні понад 20 фізичних осіб, задіяні понад 100 підконтрольних юридичних осіб. Через рік співробітники СБУ задокументували нові факти шахрайства організаторів фінансової піраміди B2B Jewelry, а також провели нову серію обшуків та припинили роботу частини магазинів мережі. Нагадаємо, B2B Jewelry – це українська фінансова піраміда, створена під прикриттям однойменних ювелірних салонів ювелірного заводу “Шарм”. Заснував її виходець з Вінниччини Микола Гонта. Спершу він продавав прикраси в Ладижині, а потім запустив “інвестпроект” за принципом піраміди.

Громадянам пропонували два варіанти “інвестицій”. Основний – вкласти гроші у “подарунковий сертифікат” просто під обіцянку виплачувати до 400% річних. Другий варіант “інвестицій” – накупити прикрас під обіцянку, що з часом вам повернуть всю вартість прикраси, і саму прикрасу залишать, і ще зверху доплатять. Це назвали модним словом “кешбек”. Оплату салони приймали тільки готівкою. Мережа навіть встигла вийти за межі України. Зокрема, повернення грошей постраждалим від шахраїв відбулося навесні 2023 року в Казахстані. Менше пощастило вкладникам клону компанії – Cancri Jewelry в Туреччині, яка мала філії в п’яти провінціях країни. У червні 2022 року кілька турецьких інтернет-ЗМІ повідомили, що ювелірна компанія обдурила 110 000 осіб і зникла.

Мережа магазинів Оптика 1st. Схожа історія сталася з мережею Оптика 1st, яка налічувала більше 230 магазинів по всій Україні. Її засновнику Вадиму Щичко вдалося самому відкрити у 2016-19 роках тільки сім точок, а на кінець 2021-го їх було не більше десятка. Решту він відкрив по так званій пасивній франшизі: коли франчайзі надає капітал та отримує дивіденди, а всією операційною діяльністю займається керівна компанія. Близько сотні інвесторів за два з половиною роки (з літа 2019 року) вклали більше $10 млн. Їх приваблювала обіцяна прибутковість у 40% на рік і можливість мати бізнес, не занурюючись у його подробиці. Вадим Щичко обіцяв інвесторам окупити вкладення за 2-2,5 роки (адже до моменту окупності всі прибутки забирає інвестор) з подальшою дохідністю 20% річних, оскільки після 100% повернення інвестицій прибутки діляться 50/50 між інвестором і Щичко. У відкриття одного магазину треба було інвестувати $40 000. В результаті за 2021 рік вдалося відкрити близько 200 салонів, незважаючи на завищену, як для рітейлу, прибутковість.

Керівники компанії вирішили швидко зростати, «трохи» обманюючи інвесторів, щоб швидше залучати нових. В результаті вийшла така собі фінансова піраміда, коли дивіденди раннім інвесторам виплачувалися за рахунок інвестицій пізніх.

Ззовні все виглядало досить успішно. Нові точки відкривалися на периферії та в спальних районах, де не було сильних конкурентів та можливостей перевірки зору. До того ж мережа показала існування незайнятої ніші, орієнтованої на сегмент «середній мінус».

Проте вже у січні 2022 року Щичко почав просити у інвесторів ще грошей без виплати дивідендів. Але ті відмовили. В лютому магазини Оптика 1st один за одним почали закриватися, а керівна компанія заявила про реорганізацію. Після цього інвестори, на яких були оформлені магазини, дізналися про великі борги за оренду, зарплати та товари. Приблизно 43 салони, на які давалися гроші, не було відкрито взагалі. Щичко ж перестав виходити на зв’язок.

Деякі інвестори все ще намагалися втримати свої точки на плаву (оскільки самі магазини оформлювалися на ФОП інвесторів), але через війну таких лишилися одиниці. Зокрема, в місті Бар на Вінниччині 3 липня 2022 року відбулося відкриття нового магазину Оптика 1st, власник якого Володимир Лукашевич переїхав з Краматорська, де мав власний бізнес, зокрема і магазин оптики.

Пішли, не заплативши

Нерідко рітейлери не мали початкової мети обманювати своїх ділових партнерів, але коли їх бізнес програвав конкуренцію – вирішували не платити свої борги.

Мережі магазинів Пакко і Вопак. Пакко холдинг – один з найбільших рітейлерів на заході України – наприкінці 2020 року закрив усі свої торгові точки Пакко і Вопак, не розрахуавшись із постачальниками та персоналом. Близько 500 постачальників подали в суд з вимогами виплатити мільйони гривень боргів за товар.

Волинська компанія Пакко Холдинг була заснована в 1996 році й на початку фасувала крупи під торговою маркою «Хочу ще» та була дистриб’ютором як своїх товарів так і продукції під брендами Славутич, Світоч, Чумак та інших. На початку 2000-х в Рівному з’явилися перші оптові магазини Пакко. Трохи пізніше в Луцьку відкрилися супермаркети Вопак. Магазини з відділами кулінарії, власними пекарнею і кондитерської були дуже популярні. У кращі роки Пакко Холдинг керував більше ніж 80 магазинами в дев’яти областях України. Але з часом бурхливий розвиток пішов на спад. У 2019 мережу Вопак входило 56 магазинів, а в Пакко – всього 10. Деякі з них працювали по франчайзингу.

На думку експертів, ці торговельні мережі в останні роки працювали на межі самоокупності й без додаткових інвестицій не змогли витримали зростання конкуренції, зокрема, з боку мереж АТБ і Сільпо, які почали активно освоювати захід України.

Офіційно мережами володів кіпрський офшор Сі Бі Рітейл Інвестментс Паблік Лімітед. Але інвестиційні банкіри, рітейлери і постачальники пов’язують Пакко з засновником аграрного холдингу Ukrlandfarming Олегом Бахматюком, яким вже давно цікавилися правоохоронні органи. Хоча сам Бахматюк заперечував факт володіння компанією.

Мережа супермаркетів Фуршет. Як показує практика, більшість українських мереж, які закриваються, не розплачуються з кредиторами й постачальниками. а їхнього майна недостатньо для сплати всіх боргів. Схожа історія сталася і з мережею супермаркетів Фуршет, яку заснував Ігор Баленко. Вона була піонером на ринку системного продуктового рітейлу України, відкривши перший супермаркет Фуршет в 1998-му в Києві на Подолі. Згодом з’явилися преміальні супермаркети Фуршет Гурман. Але “ситні нульові” закінчилися світовою фінансовою кризою 2008-09 років, яка через девальвацію гривні значно збільшила вартість обслуговування кредитів та спричинила нестачу грошей для розвитку. Певною мірою ситуацію вдалося виправити за рахунок партнерства з Auchan Україна (в 2007 році компанії обмінялися частками корпоративних прав) і станом на 2013 рік мережа налічувала вже 117 магазинів (включаючи 10 магазинів в Молдові).

З тих пір мережа почала свій занепад, спочатку втративши партнерство з Auchan Україна, а потім – закриваючи магазини, що вже морально застаріли. На початок 2021 року лишилося 39 торгових точок, коли було порушено справу про банкрутство дочірнього підприємства Рітейл Центр, яке володіє мережею Фуршет. Приводом став позов від фінансової компанії Фінворк. Рітейл Центр заборгував їй понад 7,8 млн грн. Один з постачальників мережі, Таймфіш в своїх спробах повернути борг за товар в суді навів цікаві дані, які наштовхують на припущення: для власників процедура банкрутства не стала несподіванкою. Маючи борги перед постачальниками приблизно в 50 млн грн, у Рітейл Центр не виявилося цінних активів. Для потенційних же покупців мережі Фуршет мова могла йти лише про покупку прав оренди приміщень.

Прямий обман партнерів

Сервіс доставки їжі Rocket. Бувають випадки, коли компанія справляє виключно позитивне враження і нібито ніщо не віщує біди. Окрім, можливо, надто амбіційних планів розширення власної мережі. Але несподіваний форс-мажор викриває сутність власників, які фактично «кидають» своїх бізнес-партнерів. Так, український стартап з доставки їжі Rocket, який ще нещодавно збирався підкорювати світ та оцінювався в $50–100 млн, закрився з першого дня великої війни з мільйонними боргами перед ресторанами й збанкрутував. Торговельну марку вже неіснуючого сервісу доставки Rocket нещодавно продали за 87 000 грн (замість 3,6 млн грн на старті).

Нагадаємо, що з 2020 до 2021 рік сервіс активно розвивався та згодом вийшов в Європу: запустився на Кіпрі, у Нідерландах, Угорщині й Іспанії. Rocket працював у 25 містах України із 3000 ресторанами. Співзасновники Rocket Олексій Юхимчук та Станіслав Дмитрик сподівалися до кінця 2021 року вийти в Україні на беззбиткову роботу. Але замість цього в компанії наприкінці 2021 року пройшла хвиля скорочень. Фінансові проблеми в Rocket збіглися з арештом в Ізраїлі співзасновника компанії Тимура Рохліна через обвинувачення у фінансових махінаціях. Згодом його відпустили під заставу, а розслідування триває. Rocket почав відчувати проблеми з фінансуванням. Повномасштабна війна «забила останній цвях» у бізнес. Власники компанії просто зникли і перестали виходити на зв’язок, заборгувавши мільйони ресторанам за вже продані страви. Тільки власникам десятьох закладів сервіс сумарно винен 1,16 млн грн. Лишилися борги й перед співробітниками компанії. Згодом Rocket провели через контрольоване банкрутство.

Київські ресторани Компот. Бувають також випадки, коли саме партнери компанії поводять себе нечесно. Наприклад, відомий ресторатор Сава Лібкін стверджує, що мережа кафе Компот у Києві використовує цю назву та вивіску незаконно. Нагадаємо, у 2007 році ресторатор перетворив одеський старий овочевий магазин в ресторан Компот, який потім розрісся в популярну мережу. Зокрема, з 2015 року кафе Компот з’явилися в столиці: на Поштовій площі, в ТРЦ Ocean Plaza та на вул. Велика Васильківська, біля метро Олімпійська. Їх відкрили по франшизі партнери із ТОВ «Форшмак інвест» з Tarantino Family, де на офіційному сайті досі вказані всі три локації (але як партнерські заклади). Точка на Поштовій площі тимчасово не працює. Саме через неї з вересня 2018 року корпорація Реста (в яку входить компанія «Ресторани Сави Лібкіна») припинила дію франшизи для кафе Компот у зв’язку з порушенням стандартів якості приготування страв та обслуговування гостей.

Але, за словами Лібкіна, франчайзі не зняли вивіски, спекулюючи то карантином, то ще чимось, тому ці вивіски висять незаконно та жодного відношення до ресторану Компот в Одесі не мають. До суду на власників ресторатор поки що не подавав, сподіваючись на результативні переговори. Тим часом із чотирьох закладів Компот в Одесі лишилося два.

Закордонний досвід

Клон бренду Supreme. Американський популярний бренд вуличного одягу Supreme починався з магазину для скейтерів у Нью-Йорку у 1994 році. Але незважаючи на всесвітню відомість компанія не надто поспішала виходити на міжнародний ринок. Коли у другій половині 2010-х американці вирішили просувати свій бренд у Європі, виявилося, що у 2015 році британська компанія International Brand Firm вже зареєструвала в Італії бренд Supreme Italia. Його логотип і продукція майже не відрізнялися від американського оригіналу, а прибутки від продажів становили мільйони євро.

Бренд клон відкрив італієць Мікеле Ді П’єрро, якого ще в 2007 році визнали винним у шахрайстві через підроблене банкрутство. У 2018 році йому ухвалили черговий вирок за махінації з банкрутством.

Поки американський Supreme судився з клоном в Італії, Ді П’єрро відкрив п’ять магазинів в Іспанії під брендом Supreme Spain. До 2018 року він зареєстрував фейковий Supreme у 54 країнах по всьому світу, у тому числі й у Китаї, де з’явився «флагманский» магазин. Дійшло до того, що італійський клон домовився про колаборацію із Samsung в КНР. А в травні 2019 року іспанський клон Supreme відкрив свій магазин у Києві.

Після багатьох років судових баталій щодо логотипу Supreme нарешті отримала реєстрацію своєї торгової марки в Європі у кінці 2020 року. Так само регулюючі органи Китаю визнали право власності нью-йоркської компанії на бренд. Через відсутність гармонійності законодавства ЄС могли виникнути подібні справи, які назвали Legal Fake.

У червні 2021 року лондонський суд оштрафував компанію International Brand Firm за фальсифікацію американського бренду, а Мікеле Ді П’єрро заочно було засуджено до восьми років ув’язнення. Італієць через своїх адвокатів оголосив усі звинувачення наклепом та додав, що на момент реєстрації Supreme Italia взагалі не знав про існування американського бренду. Він продовжив працювати за схожою схемою – зареєстрував у Сан-Марино клон іншого американського бренду одягу – Vision Street Wear.

Універмаг Mervyn’s. Мережа американських універмагів Mervyn’s, виникла в 1949 році і розширилося до 266 магазинів у 14 штатах до 2004 року. За словами аналітиків, розширення рітейлера сповільнилося після того як Mervyn’s був куплений в 1978 році компанією Dayton-Hudson, чия дочірня компанія Target швидко поширилася по всій країні (Dayton-Hudson з 2000 року став Target Corp.). У 2004-му мережу Mervyn’s продали трьом приватним інвесткомпаніям – Cerberus Capital Management, Sun Capital Partners і Lubert-Adler – за $1,2 млрд. Вони купили Mervyn’s для того , щоб відродити ритейлера, що стагнує.

Бізнес розділили на два підрозділи: перший займався власне рітейлом, а другий – нерухомістю холдингу. Роздрібна компанія раптом зіткнулася з вищими витратами на оренду, яку платила іншому підрозділу. В результаті максимізація прибутків від нерухомості винесла вирок мережі універмагів. Але після банкрутства у 2008 році, згідно з розслідуванням Bloomberg, виявилося, що три фірми навмисно довели Mervyn’s до банкрутства. Bloomberg знайшов приватні інвестиційні компанії, які позбавили її активів з нерухомості, підвищили орендну плату в точках універмагу, що залишилися, і залишили компанію з боргом в $800 млн, імовірно забравши $400 млн собі. У 2012 році CNN Money повідомив, що фірми та кілька банків погодилися виплатити кредиторам Mervyn’s $166 млн для зняття звинувачень, що фірми «отримали шахрайський прибуток» і навмисно довели універмаг до банкрутства.