Від кухні McDonald’s до світових корпорацій: історії становлення мільярдерів

На початку свого професійного шляху майбутні мільярдери виконували найпростіші завдання: смажили бургери та мили підлогу. Тепер ці люди очолюють компанії з капіталізацією у мільярди доларів. Засновник Amazon Джефф Безос і CEO Nvidia Дженсен Хуанг розпочинали у закладах швидкого харчування, де й отримали перші уроки дисципліни, відповідальності та організації процесів. Forbes USA зібрав їхні історії становлення.

Улітку 1980 року 16-річний худорлявий підліток Джефф Безос зайшов до ресторану McDonald’s у Маямі, заповнив анкету та отримав свою першу роботу. У ролі члена кухонної команди Безос щодня розбивав сотні яєць, готував бургери та прибирав туалети. А коли на кухні перекинувся 23-літровий контейнер із кетчупом, саме йому довелося відчищати підлогу.

McDonald’s вчить системності

«Я був на самому нижньому щаблі ієрархії», — пригадує Безос. Робота в McDonald’s дала майбутньому підприємцю ключові уроки. Він переконаний: «Не існує завдання, яке було б нижчим за людську гідність». На його думку, важливо виробляти звичку працювати наполегливо з раннього віку, а не чекати «особливої» посади.

Досвід роботи у найвідомішій мережі фастфуду сформував у ньому інтерес до системності, ефективності та орієнтації на клієнта. «Навіть у підлітковому віці я бачив, що добре продумані процеси не дають хаосу взяти верх, — розповідає він. — У McDonald’s будь-яка поломка відчувається миттєво. Це лише зміцнило моє переконання, що процеси мають значення, а якісні системи дозволяють досягати виняткових результатів».

Після того як Безос залишив роботу в McDonald’s, отримані там уроки стали фундаментом перетворення Amazon на найбільшу e-commerce компанію США. Сьогодні в ній працює понад мільйон людей, а логістична мережа охоплює більш ніж 125 країн.

«У McDonald’s Безос аналізував попит буквально — 300 бургерів означають 300 булочок, 300 котлет і стільки ж скибок сиру. Ми керуємося тією самою логікою: якщо клієнтам потрібно певне число гігават, ми визначаємо кількість серверних стійок, необхідних дата-центрів, і рухаємося звідти. Це фастфуд-мислення: зрозуміти потребу і доставити продукт максимального ефективно», — пояснює Меттью Девіс, відповідальний за планування та запуск дата-центрів Amazon Web Services. 

Мільярдери на АЗС

Загалом за підрахунками Forbes USA, щонайменше 14 нинішніх мільярдерів отримували перші зарплати саме у фастфуді, проводячи довгі зміни за смаженням котлет, прибиранням залів і миттям туалетів — часто за мінімальну оплату.

До цієї групи належать, зокрема, засновник Binance Чанпен Чжао, який поєднував роботу на кухні McDonald’s із нічними змінами на заправці Chevron у Ванкувері; Тодд Грейвс, що починав у мережі Guthrie’s і згодом створив власну успішну франшизу; шведський фінтех-підприємець Себастіан Сіміатковскі, який працював на грилі Burger King і саме там познайомився з майбутнім партнером по Klarna — Нікласом Адалбертом.

Ще до запуску енергетичного бренду Rockstar у 2021 році Расс Вайнер заробляв $3,50 на годину у Wendy’s у Каліфорнії, працюючи на фритюрі й на drive-through. У підлітковому віці він соромився форми та переодягався тільки на роботі — про що тепер шкодує. «Ніколи не будьте занадто гордими, щоб працювати», — каже він. Саме у Wendy’s він отримав і свій «урок грошей»: одного разу клієнт залишив йому решту у $1,5 при погодинній ставці в $3,50. За словами Вайнера, цей невеликий жест сформував його ставлення до грошей і до того, як справедливо оплачувати працю інших.

Венчурний інвестор Марк Стівенс, який підтримав такі компанії, як Nvidia та LinkedIn, згадує своє скромне дитинство у Каліфорнії. У 16 років він заробляв $2,50 на годину, смажачи цибульні кільця та фрі в Jack in the Box. Саме ця робота, за його словами, навчила уважності до деталей і розуміння основ управління запасами.

Дженсен Хуанг, який згодом увійшов до топ-10 найбагатших людей світу, у 15 років працював у закусочній Denny’s в Орегоні після еміграції з Тайваню. Він мив посуд, прибирав столи й чистив туалети («деякі з них важко забути»), а згодом став офіціантом. Хуанг зізнається, що саме ця робота допомогла йому подолати сором’язливість. Пізніше він часто зустрічався в закусочних Кремнієвої долини з іншими інженерами — і саме в такому місці у 1993 році народилася ідея створити графічний чип для реалістичної 3D-графіки, що стала основою Nvidia.

Від працівника до власника бізнесу

Попри те, що Хуанг, Безос та інші мільярдери досягли успіху в зовсім інших індустріях, дехто з їхніх колег залишився у сфері фастфуду й саме там побудував свої статки.

Так, засновник мережі Jersey Mike’s Subs Пітер Канкро дізнався, що невеликий сендвіч-бар у Пойнт-Плезант, Нью-Джерсі — той самий, де він працював із 14 років — продається. Йому було лише 17, і за законом він навіть не мав права працювати з м’ясним нарізанням. Утім, наступного тижня Канкро пропустив школу й вирушив шукати фінансування, щоб викупити заклад.

Після численних звернень до знайомих та друзів родини йому вдалося переконати Рода Сміта, колишнього футбольного тренера й віцепрезидента Ocean County National Bank, видати позику у $125 000 під 10% річних. Сьогодні, після відкриття понад 3000 точок і угоди з Blackstone на $8 млрд, ранній ризик виправдав себе повністю.

Інший приклад — мільярдер Стів Еллс. Хоча він навчався у Кулінарному інституті Америки та працював су-шефом у престижному ресторані, саме проста такерія в Сан-Франциско надихнула його на створення Chipotle. Все почалося у 1993 році з невеличкого закладу біля Університету Денвера, який задумувався як тимчасовий спосіб зібрати гроші на ресторан високої кухні. Тепер же Chipotle — це мережа із понад 3800 закладів, що подає більш як мільярд буріто щороку.

Успішний шлях у фастфуді пройшла і сім’я Чернгів. Після завершення навчання в канзаському університеті Бейкер Ендрю Чернг допомагав управляти китайським рестораном свого двоюрідного брата. У 1972 році він разом із батьком відкрив невеликий заклад у Пасадені, а його дружина Пеггі — інженерка-електрофізикиня, яка працювала над ранніми системами розпізнавання облич у 3M — вечорами допомагала зустрічати відвідувачів у Panda Inn.

Саме цей досвід став фундаментом для створення у 1983 році закладу швидкого харчування Panda Express, що розпочався з точки у фудкорті ТЦ у Глендейлі. Інженерний бекграунд Пеггі дав подружжю перевагу у масштабуванні: вона адаптувала програмне забезпечення для продажів і аналітики, стандартизувала операційні процеси та запровадила управлінську програму для 50 000 працівників.

Ендрю ж привніс практичні навички. «Бували вечори, коли не було ні гостей, ні продажів», — згадує він. Це навчило його постійно змінюватися. «Якщо щось не працює — змінюй. Колись я категорично не любив робити знижки, але згодом зрозумів мудрість китайського прислів’я: “Малий прибуток, але великі продажі”». Головна мета — знайти ту ціну, яку клієнт сприймає як цінність, і це зрештою стимулює зростання.

Минуло понад 40 років, і тепер 2300 ресторанів Panda Express щорічно приносять майже $6 млрд доходу.

Негативний досвід фастфуду

Але не всі мільярдери з приємністю згадують свої перші підробітки. Шахід Хан, нинішній власник футбольного клубу Jacksonville Jaguars, у 16 років приїхав із Пакистану до Шампейна, штат Іллінойс, маючи лише $500. Однією з його перших робіт була доставка піци в невеликому родинному кафе — місці, яке він і сьогодні називає «кам’яним кар’єром». Найбільше йому запам’ятилося неприязне ставлення клієнтів: образи, неповага і відсутність чайових. «Приниження, крики, знущання — я цього не приймаю, — каже Хан. — Є люди, для яких подібний стиль управління працює, як-от Стів Джобс чи Ілон Маск. Але це точно не мій шлях».

Попри різний досвід, в одному мільярдери єдині: вони залюбки найняли б людину, яка працювала у фастфуді. «Фастфуд — це середовище постійної швидкості, — зазначає венчурний інвестор Марк Стівенс. — Тут завжди потрібно бути напоготові. Це дає реальне уявлення про працю погодинних працівників. Це важка робота: ти весь день на ногах, зарплата мінімальна, але саме вона вчить наполегливості — і цей урок залишається назавжди».

Джерело - Forbes.ua