Держпродспоживслужба й ритейл: як мінімізувати ризики під час перевірок

Держпродспоживслужба повертається до активних перевірок нехарчової продукції, і ритейл знову опиняється в центрі контролю. Чому саме магазини стають першою точкою входу для інспекторів, які порушення найчастіше фіксують і як бізнесу вибудувати захист – у колонці старшої юристки Sayenko Kharenko Жанни Заєць про практику перевірок та актуальні підходи регулятора.

У 2025-2026 роках Держпродспоживслужба як профільний регулятор фактично повернулася в реальність активного державного контролю за нехарчовою продукцією. Попри формальну наявність мораторію на перевірки на час дії воєнного стану, бізнес дедалі частіше стикається з інспекціями цього органу. І здебільшого вони починаються саме з магазину.

Причина – у самій логіці законодавства про державний ринковий нагляд. Воно побудоване за принципом руху по ланцюгу постачання: від розповсюджувача до імпортера (виробника). Саме тому ритейл виступає першою точкою входу для контролю. Закон покладає на розповсюджувача обов’язок діяти як мінімальний фільтр: перевіряти наявність базової інформації та документації про товар, забезпечувати можливість відслідкувати його походження і реагувати на виявлені порушення.

На практиці більшість перевірок нехарчової продукції стосується так званих формальних невідповідностей. Йдеться, зокрема, про відсутність або неправильне нанесення знака відповідності технічним регламентам, відсутність інформації про виробника чи імпортера, недотримання мовних вимог або відсутність контактних даних для звернення споживачів.

Однак ключове для бізнесу – не характер порушення, а сам факт його наявності. Навіть формальна невідповідність запускає повний механізм ринкового нагляду: проведення перевірки, складення акту про виявлені порушення та прийняття рішення про вжиття обмежувальних заходів і потенційно накладення штрафу.

Під час перевірки характеристик продукції інспектори Держпродспоживслужби уповноважені перевіряти супровідну документацію на товари (декларації відповідності, інструкції, технічну документацію), вимагати документи, що підтверджують походження товару (накладні, договори), відбирати зразки для проведення експертизи.

Як має діяти розповсюджувач під час перевірки

Передусім магазин має чітко окреслити свою роль у ланцюгу постачання. Суди прямо звертають увагу на те, чи встановив орган ринкового нагляду, ким саме є суб’єкт – виробником, імпортером чи розповсюджувачем. Тому надання документів, які підтверджують, що товар отримано від конкретного постачальника – це не формальність, а ключовий елемент захисту.

Ще один цікавий аспект – участь представника бізнесу в перевірці. Верховний Суд зазначив, що повноваження представника можуть бути перевірені не лише з формальних документів, а й із фактичної поведінки. Якщо особа допускає інспекторів, надає пояснення і підписує документи, вона може вважатися уповноваженою, навіть якщо формально не оформлена. Це означає, що бізнес не може згодом використовувати аргумент «не та особа була присутня», якщо сам допустив таку ситуацію.

Далі – питання простежуваності за ланцюгом постачання. Закон прямо вимагає, щоб суб’єкт господарювання міг ідентифікувати: від кого він отримав продукцію; кому її поставив.

Так, згідно з висновком Верховного Суду розповсюджувач може бути визнаний особою, яка ввела продукцію в обіг, лише у випадку, якщо він не надав інформацію, яка дозволяє ідентифікувати виробника або постачальника. Якщо ж така інформація надана, орган ринкового нагляду зобов’язаний перевіряти її далі по ланцюгу.

Це рішення фактично закріплює базовий принцип: наявність документів про походження товару є важливою частиною стратегії захисту.

Не менш важливою є поведінка бізнесу після виявлення порушення. Якщо Держпродспоживслужба виносить рішення про застосування обмежувальних заходів – наприклад, тимчасову заборону реалізації або вимогу усунути невідповідність – ці рішення не можна ігнорувати. Навіть якщо їх неможливо виконати повністю (що часто трапляється у випадку з розповсюджувачем), бізнес має продемонструвати активну позицію: зняти товар із продажу, звернутися до постачальника, повідомити про це регулятора.

Цей підхід підтверджується судовою практикою. Наприклад, у справі, яка стосувалася продажу іграшки з неналежним маркуванням, підприємець зняв товар із реалізації, повідомив про це Держпродспоживслужбу й намагався врегулювати ситуацію з постачальником, який не виходив на контакт. Незважаючи на це, було накладено штраф. Суд, однак, став на бік бізнесу й підкреслив, що розповсюджувач не може відповідати за недобросовісність виробника, якщо він вжив усіх залежних від нього заходів для усунення виявленого порушення. Крім того, штраф було визнано непропорційним.

Мораторій на перевірки: діє чи не діє?

Окремо варто звернути увагу на мораторій на перевірки, який часто створює в бізнесу хибне відчуття безпеки. Формально він продовжує діяти у зв’язку з воєнним станом. Однак у 2025-2026 роках ця модель була суттєво трансформована: мораторій більше не означає «відсутність перевірок», а фактично працює як режим вибіркового контролю.

Зокрема, перевірки можливі в разі звернення споживача, наявності ризиків для життя чи здоров’я людей, необхідності перевірки виконання раніше виданих приписів, а також за окремими рішеннями уповноважених органів.

Для сфери ринкового нагляду це означає, що мораторій фактично не працює як спосіб уникнення перевірок. Контроль зберігається, але стає більш точковим і прив’язаним до конкретних ситуацій – товару, скарги або виявленого порушення.

У підсумку для ритейлу у 2026 році складається досить чітка картина. Перевірки не зникли – вони просто стали більш прив’язаними до конкретних ризиків. Водночас саме магазин залишається першою ланкою, через яку ці перевірки реалізуються.

Практичний висновок для бізнесу полягає в тому, що не варто розраховувати на те, що відповідальність «піде» до виробника. Натомість ключовим є здатність довести, що магазин виконав свої обов’язки як розповсюджувач: контролювати документи на товар, забезпечувати відслідковування його походження за ланцюгом, не ігнорувати вимоги регулятора й будувати комунікацію з імпортером/виробником ще до виникнення проблеми.